Голові Комітету з питань правоохоронної діяльності
Монастирському Д.А.
Голові Комітету з питань цифрової трансформації
Крячку М.В.
Голові Комітету з питань правової політики
Костіну А.Є.
Вих. № 108/1-3
від 10.09.2020
Щодо зауважень та пропозицій
до законопроекту
(№ 4004 від 01.09.2020)
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.
1 вересня 2020 року у Верховній Раді України за № 4004 зареєстровано проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю та використання електронних доказів (далі – проект Закону), ініціатором якого народні депутати України Монастирський Д.А., Мінько С.А. та інші.
Як вказано у Пояснювальній записці, цей проект Закону розроблено з метою підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю та використання електронних доказів у кримінальному провадженні.
ІнАУ, здійснивши аналіз положень проекту Закону, надає зауваження та пропозиції до окремих положень, які просимо врахувати при розгляді у вашому комітеті та прийнятті висновку.
1. У частині другій статті 100ˡ. Електронні докази, якою пропонується доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України, зазначено, що до електронних доказів можуть належати:
1) електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо);
2) віртуальні активи;
3) веб-сайти, веб-сторінки;
4) текстові, мультимедійні та голосові повідомлення;
5) метадані;
6) бази даних;
7) інша інформація в електронній (цифровій) формі.
А, у частині третій цієї статті пропонується встановити, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи щодо якої здійснюється провадження зобов’язані надати суду електронний доказ в оригіналі або в електронній копії без порушення його цілісності та справжності.
У частині першій та третій статті 100². Зберігання електронних доказів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію, якою пропонується доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України, зазначено, що оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах кримінального провадження. Електронний доказ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження
Відтак, в більшості випадків, такі види електронних доказів, як електронні документи, можуть зберігатись у суді в матеріалах кримінального провадження. Але, яким чином технічно, юридично вірно оформленими, можуть зберігатись у суді в матеріалах кримінального провадження такі електронні докази, як-то веб-сайти, веб-сторінки, бази даних.
Крім того, знову ж таки, не конкретизуючи, які саме «бази даних», ініціатори проекту Закону створюють підґрунтя для того, щоб правоохоронні органи вилучали, так би мовити, «не розбираючись», всі «бази даних», адже, формально, таке право їм буде надано. Тобто, на нашу думку, створюється реальне підґрунтя для нанесення збитків учасникам телекомунікаційних ринків та ліквідації ІТ-сфери.
Ще раз, відверто дивує позиція ініціаторів проекту Закону, направлена на те, щоб зупинити роботу ІТ-індустрії країни. Зокрема, це стосується пропозиції, вираженої у частині третій статті 100ˡ, тобто, враховуючи можливу кількість судових проваджень та, у зв’язку з цим, необхідності представлення оригіналів електронних доказів. Крім того, знову ж таки, практично складно навіть уявити, яким чином це можна виконати з огляду на запропонований перелік електронних доказів. Тобто, у проекті Закону ціленаправлено запропоновано положення про суцільне вилучення інформаційно-телекомунікаційних систем. Вчергове звертаємо увагу на неодноразові пропозиції ІнАУ про те, що інформація, яка міститься у інформаційно-телекомунікаційних системах і може бути доказом у справі, повинна підлягати виключно копіюванню у порядку, який буде законодавчо встановлено.
Таким чином, статті 100ˡ та 100², якими пропонується доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України, потребують суттєвого доопрацювання з метою чіткості та зрозумілості формулювань та виконання їх положень, у разі прийняття. А також, з метою недопущення погіршення нині існуючої нормативно-правової бази, яка опрацьована та впроваджена в країні під гучним гаслом «МАСКИ-ШОУ СТОП».
2. Главу 15 та відповідні статті цієї глави у Кримінальному процесуальному кодексі України пропонується змінити, та встановити право на виконання таких процесуальних дій як тимчасовий доступ до інформації в електронній (цифровій) формі, речей і документів.
Проте, про яку саме «інформацію» йдеться, у тексті проекту Закону не розкрито, та як цим буде забезпечено дотримання прав громадян, гарантованих Конституцією України.
У проекті Закону також не розкрито, як буде збережено цілісність інформації, до якої може бути відкрито доступ, та яка не стосується матеріалів кримінального провадження.
3. Запропоновано внести зміни до статті 39. Обов’язки операторів і провайдерів телекомунікацій Закону України «Про телекомунікації» та встановити, що оператори телекомунікацій зобов’язані за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими підрозділами оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих (розшукових) дій та тимчасового доступу до інформації, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих (розшукових) дій та тимчасового доступу до інформації, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо, а також недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення. Оператори телекомунікацій зобов’язані забезпечувати захист зазначених технічних засобів від несанкціонованого доступу.
Фактично, ініціатори проекту Закону вимагають покласти значний фінансовий тягар на понад 6000 операторів телекомунікацій, зобов’язавши за власні кошти закуповувати та встановлювати технічні засоби на своїх телекомунікаційних мережах, необхідні для здійснення відповідними органами оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих (розшукових) дій, за власний кошт забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також забезпечувати захист зазначених технічних засобів від несанкціонованого доступу.
Вчергове звертаємо увагу, надання телекомунікаційних послуг, це господарська діяльність операторів, провайдерів телекомунікацій, яка, в свою чергу, потребує постійних інвестицій. Проведення заходів у межах, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, це обов’язки правоохоронних органів країни, які фінансуються державою.
Відтак, оператори телекомунікацій, здійснюючи гарантовану державою підприємницьку діяльність у сфері телекомунікацій, зобов’язані надавати телекомунікаційні послуги належного рівня та якості, а не здійснювати фінансування заходів, які виконуються правоохоронними органами. Виконання зобов’язань, визначених Конвенцією про кіберзлочинність, не передбачає фінансування таких заходів операторами, провайдерами телекомунікацій.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України та положень Закону України «Про телекомунікації», інших нормативно-правових актів у сфері телекомунікацій, оператор телекомунікацій є суб’єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність, що спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто, на надання телекомунікаційних послуг. Виконання суб’єктами ринку телекомунікацій вказаного в проекті Закону обов’язку щодо закупівлі високовартісного обладнання, створить додаткові перешкоди для вільного доступу до ринку телекомунікацій нових операторів, оскільки це збільшить розмір потрібних для цього початкових інвестицій. До того ж, невеликі компанії взагалі не мають достатньо коштів в розмірі, необхідному для придбання вказаного обладнання та потребуватимуть залучення додаткових (в т.ч. кредитних) коштів. Зрозуміло, що в кінцевому підрахунку, це віднесеться на збільшення вартості послуг для абонентів.
Відтак, ІнАУ вчергове звертає увагу, що фінансування придбання технічних засобів, які необхідні саме правоохоронним органам для здійснення їх функцій та повноважень, повинно здійснюватися виключно і лише за рахунок коштів Державного бюджету України, а не через фінансування таких процесів за рахунок бізнес структур, в даному випадку операторів, провайдерів телекомунікацій.
Відтак, зміни, запропоновані до статті 39 Закону України «Про телекомунікації», пропонуємо виключити із тексту проекту Закону.
Враховуючи наведене, за результатом розгляду вашим комітетом проекту Закону, просимо ухвалити висновок про доцільність суттєвого доопрацювання його положень та повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
Крім того, наша пропозиція також полягає в тому, що для опрацювання новаційних ефективних дієвих законодавчих положень про використання електронних доказів у кримінальному провадженні та забезпечення при цьому дотримання прав і свобод людини, необхідно створити робочу групу із залученням фахівців та в обов’язковому порядку долучити до розроблення проекту Закону науковців у сфері права.
З повагою
Голова Правління
Інтернет Асоціації України А. Пятніков