Голові Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики
ТКАЧЕНКУ О.В.
Голові Комітету ВРУ з питань цифрової трансформації
КРЯЧКУ М.В.
Голові Комітету ВРУ з питань правової політики
КОСТІНУ А.Є.
Голові Комітету ВРУ з питань свободи слова
ШУФРИЧУ Н.І.
Вих. № 03/1-4
від 17 січня 2020 року
Щодо зауважень та пропозицій до
законопроекту (№ 2693-1 від 15.01.2020)
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.
15 січня 2020 року у Верховній Раді України за № 2693-1 зареєстровано проект Закону про медіа в Україні (далі – проект Закону), ініціаторами якого є народні депутати України Княжицький М.Л., В’ятрович В.М. та інші.
Як зазначено у Пояснювальній записці, проект Закону розроблений з метою створення єдиної системи правових норм, спрямованих на регулювання правовідносин у сфері медіа, виконання Україною зобов’язань з Угоди про асоціацію, Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, інших міжнародних договорів.
ІнАУ, здійснивши попередній аналіз положень проекту Закону, надає зауваження та пропозиції, які просимо врахувати вашим комітетом при ухваленні висновку.
1. ІнАУ пропонує:
- із частини сьомої статті 97 проекту Закону виключити вираз «…заборони Інтернет-провайдерам надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів…»;
- із частини п’ятої статті 110 проекту Закону виключити вираз «…заборони Інтернет-провайдерам надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів…»;
- із частини п’ятої статті 112 проекту Закону виключити вираз «…заборони Інтернет-провайдерам надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів…».
Пропозиція відносно заборони Інтернет-провайдерам надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів не узгоджується з положеннями, закріпленими в Законі України «Про телекомунікації». Зокрема, статтею 6 Закону України «Про телекомунікації» встановлено, що одним із принципів діяльності у сфері телекомунікацій є доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті. А частиною четвертою статті 40 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.
З аналогії у сфері захисту інтелектуальної власності статтею 248 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про Асоціацію), визначено, що держава не повинна покладати на інтернет-посередників ні загального зобов’язання здійснювати моніторинг інформації, яку вони передають або зберігають, ні загального зобов’язання активно шукати факти або обставини, які вказують на незаконну діяльність.
Відповідно до визначення, даного у статті 1 Закону України «Про телекомунікації», Інтернет – це «всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами». Оператор, провайдер телекомунікацій не впливає і не може впливати на зміст та характер будь-яких даних, що передаються в телекомунікаційних мережах, а, отже, не аналізує та не зобов’язаний аналізувати зміст інформації, яка транспортується телекомунікаційними мережами, а, отже, не відповідає за зміст такої інформації та не може нести відповідальність, якщо така інформація транспортується з використанням його телекомунікаційних мереж. Оператор, провайдер телекомунікацій не зобов’язаний здійснювати моніторинг даних, які передаються телекомунікаційними мережами, з використанням яких надаються телекомунікаційні послуги і не може обмежувати доступ абонентів до такої інформації на власний розсуд, тобто без рішення суду. Крім цього, оператор, провайдер телекомунікацій, навіть з технічної сторони, не може обмежити доступ до певної інформації чи вебсайту/ресурсу/сервісу, як це пропонується ініціаторами законопроекту. Такі дії, за наявності технічної можливості, можливо виконати лише власником (володільцем) вебсайту або реєстрантом відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту або постачальником послуг хостингу.
Крім того, законодавство у сфері телекомунікацій не надає визначення такого терміну, як «Інтернет-провайдери».
Отже, із тексту проекту Закону пропонуємо виключити названі положення із частини сьомої статті 97, частини п’ятої статті 110, частини п’ятої статті 112, як такі, що призведуть до порушення прав та законних інтересів операторів, провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету.
2. Частиною другою статті 8 законопроекту запропоновано, що стратегія діяльності Національної ради розробляється на забезпечення основних повноважень Національної ради, визначених цим Законом, а також виходячи з положень міжнародних угод та державних програм у сфері інформаційної політики, медіа, культури та мистецтв, електронних комунікацій, в інших сферах суспільного життя, що мають вплив на сферу медіа.
Звертаємо увагу, що це положення законопроекту у запропонованій редакції суперечить положенням Угоди про Асоціацію та іншим Директивам ЄС у сфері електронних комунікацій, якими передбачається, що регулювання у сфері електронних комунікацій здійснює окремий незалежний національний регулятор у сфері електронних комунікацій.
Відтак, Стратегія діяльності Національної ради не може містити будь-яких положень, які можуть вливати на діяльність суб’єктів, які надають електронні комунікаційні послуги, зокрема, послуги доступу до Інтернету, а також будь-яких положень, які визначатимуть регулювання діяльності таких суб’єктів з боку Національної ради.
3. Частиною третьою статті 22 законопроекту пропонується на провайдерів аудіовізуальних сервісів покласти зобов’язання вести облік кількості користувачів його медіа-сервісів із зазначенням сервісів, які надаються таким користувачам, щорічно надавати цю інформацію Національній раді через електронний кабінет.
Тут і загалом по тексту законопроекту, застосовуються терміни «медіа-сервіс» та «сервіс». При цьому, ініціаторами у тексті законопроекту взагалі не надано визначення цих термінів.
Крім того, з тексту законопроекту не зрозуміла мета впровадження запропонованого обліку та звітності, порядок та процедура ведення таких достовірних даних провайдерами аудіовізуальних сервісів, а також використання Національною радою таких даних.
Отже, запропоноване положення пропонуємо виключити із тексту законопроекту.
4. Окремі положення законопроекту, а саме, у статті 37 та інших, у яких наведено перелік обмежень щодо змісту інформації, поширення якої забороняється, потребують доопрацювання з метою чіткості їх формулювань. У законі не повинно бути положень, які можуть трактуватись представниками Національної ради суб’єктивно при вирішенні питання щодо притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності та накладення штрафних санкцій. Наприклад, у тексті цієї статті законопроекту застосовуються такі нечіткі вирази «висловлювання, що розпалюють….ворожнечу», «пропаганда….». Тобто, необхідно визначити чіткі критерії обмежень щодо змісту інформації, поширення якої забороняється в державі.
5. У частинах четвертій та п’ятій статті 61 законопроекту запропоновано здійснювати реєстрацію 1) сервісів, що надаються з використанням послуг постачальника електронних комунікаційних послуг та 2) сервісів, що надаються через мережу Інтернет.
Тобто, фактично ініціатори законопроекту запропонували здійснювати окрему реєстрацію в Національній раді усіх операторів, провайдерів телекомунікацій, які надають телекомунікаційні послуги та діяльність яких регулюється Законом України «Про телекомунікації», а також іншими нормативно-правовими актами у сфері телекомунікацій, а органом регулювання є національний регулятор у сфері телекомунікацій – НКРЗІ.
Проте, по-перше, такі запропоновані положення законопроекту не відповідають меті цього закону, зазначеній у преамбулі, а саме, забезпечення реалізації права на свободу вираження поглядів, права на отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації, на забезпечення плюралізму думок і вільного поширення інформації, на захист прав користувачів медіа-сервісів тощо, як про це зазначено у преамбулі проекту Закону.
По-друге, фактично запропоновано суцільний облік та цензуру діяльності суб’єктів у сфері телекомунікацій, оскільки, ініціаторами законопроекту, у тексті законопроекту, не надано визначення терміну «сервіс».
6. Частиною п’ятою та шостою статті 85 законопроекту запропоновано, що нормативно-правові акти Національної ради (у тому числі регуляторні) не підлягають обов’язковій державній реєстрації та приймаються у порядку, визначеному цим Законом та проекти нормативно-правових актів Національної ради не потребують погодження з іншими державними органами, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, відсутні обґрунтування впровадження таких новацій у порівнянні із положеннями у Законі України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Крім того, запропоноване положення суперечить Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
7. Законопроектом запропоновано внести зміни і до окремих статей Закону України «Про телекомунікації» (далі – Закон), зокрема:
7.1. Змінами до статті 28 Закону пропонується, що особливості надання телекомунікаційних послуг, зокрема, для потреб телебачення і радіомовлення …. визначаються Законом України «Про медіа».
7.2. Доповненням до частини першої статті 39 Закону пропонується встановити операторам телекомунікацій додатковий обов’язок щодо недопущення під час надання послуг доступу до Інтернет, послуг передачі даних з використанням телекомунікаційних мереж дискримінації користувачів послуг (далі – по тексту).
Як вже зазначалось, оператори, провайдери телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету, фактично здійснюють транспортування трафіку (сукупність інформаційних сигналів, що передаються за допомогою технічних засобів операторів, провайдерів телекомунікацій за визначений інтервал часу, включаючи інформаційні дані споживача та/або службову інформацію).
Отже, оператори, провайдери телекомунікацій ані технічно, ані юридично не можуть оцінювати дані, які передаються телекомунікаційними мережами, які використовуються для надання телекомунікаційних послуг.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про телекомунікації» виключно національний регулятор у сфері телекомунікацій (НКРЗІ) визначає умови та правила здійснення діяльності у сфері телекомунікацій для операторів, провайдерів телекомунікацій, в т.ч. при наданні ними послуг доступу до Інтернету.
Таким чином, пропонуємо запропоновані ініціаторами законопроекту зміни до статті 28 та доповнення до частини першої статті 39 Закону виключити із тексту законопроекту.
Враховуючи вищенаведене, просимо, за результатом розгляду у вашому комітеті проекту Закону про медіа (№ 2693-1 від 15.01.2020), ініціаторами якого є народні депутати України Княжицький М.Л., В’ятрович В.М. та інші, прийняти висновок про повернення цього законопроекту суб’єктам законодавчої ініціативи на доопрацювання.
З повагою
Голова Правління Інтернет Асоціації України А. Пятніков