Відкрите звернення від 04.11.2019 до української влади щодо загрози знищення ринку послуг доступу до інтернету

Вихідні реквізити
Вих. № 247/1-4 від 04.11.2019
Відправник
ІнАУ, Інтернет Асоціація України
Отримувач
Офіс Президента України
ВРУ, Верховна Рада України
Прем'єр-міністр України
Депутатська фракція політичної партії «СЛУГА НАРОДУ»

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ
ЩОДО ЗАГРОЗИ ЗНИЩЕННЯ РИНКУ ПОСЛУГ ДОСТУПУ ДО ІНТЕРНЕТУ

Президенту України

Зеленському В.О.

 

Голові Верховної Ради України

Разумкову Д.О.

 

Прем’єр-міністру України

Гончаруку О.В.

 

Голові депутатської фракції політичної партії

«СЛУГА НАРОДУ»

Арахамії Д.Г.

 

Копія:

Голові Комітету Верховної Ради України

питань цифрової трансформації

Крячку М.В.

 

Виконавчому директору

Офісу ефективного регулювання

Дороганю О.Д.

Вих. № 247/1-4

від 04 листопада 2019 року

 

На виконання Закону України від 16.09.2014 № 1678-VII, яким ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода), наразі, зініційовано та внесено на розгляд Верховної Ради України:

ІнАУ підтримує позицію щодо виконання зобов’язань у сфері телекомунікацій, взятих державою при підписанні Угоди, осучаснення взаємовідносин у сфері телекомунікацій відповідно до сьогоднішніх потреб суспільства. Саме з цією метою, представники ІнАУ брали участь у робочих нарадах, які проводились, як при Комітеті Верховної Ради України з питань цифрової трансформації, так і при Офісі ефективного регулювання, при розробленні вказаних законопроектів.

      Разом з цим, ІнАУ виступає проти суцільного «копіювання» положень європейського законодавства, не врахування особливостей функціонування національних ринків телекомунікаційних послуг, зокрема, послуг доступу до Інтернету, їх сталість та рівень розвитку, в т.ч. цінову доступність для населення країни.

      Відповідно до розділів V та VІ Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» державою визначено пріоритетні сфери, в яких здійснюється адаптація законодавства України, а також, послідовність адаптації законодавства у пріоритетних сферах. Однією із умов послідовності адаптації законодавства, відповідно до названого Закону, є переклад європейських нормативних актів на українську мову. Проте, Європейський Кодекс електронних комунікацій, який взято за основу та фактично положення якого продубльовано у Законопроекті-2, не має офіційного перекладу українською мовою. Крім того, на наш погляд, у Законопроекті-2 не враховано і інші положення названого Закону, необхідні для адаптації законодавства України у сфері телекомунікацій до законодавства Європейського Союзу, що може мати непрогнозовані наслідки при впровадженні законодавчих новацій.

У статті 124 Угоди також зазначено, що Україна забезпечує поступове приведення своїх чинних законів та майбутнього законодавства у відповідність до acquis ЄС (*зазначені в Додатку XVII до цієї Угоди). З урахуванням цього положення Угоди, ми не вбачаємо нагальної потреби суцільного дублювання положень Європейського Кодексу електронних комунікацій у національному законодавстві, тим більше, без проведення попереднього аналізу можливих негативних наслідків їх впровадження на національні ринки телекомунікаційних послуг.

Загальні зауваження до положень, запропонованих у законопроектах, їх суперечність з вимогами Угоди, вважаємо, в наступному:

1) Невідповідність термінології поняттям «електронні комунікаційні послуги», «електронна комунікаційна мережа», закладених у підпункті а) частини другої статті 115 Угоди. Наслідком цього є положення, відповідно до яких регулюванню можуть підлягати ті взаємовідносини, що не визначаються та не можуть бути визначені як такі, що існують у сфері надання/отримання електронних комунікаційних послуг.

2) Невідповідність термінології «універсальна послуга», що, в свою чергу, безпідставно може призвести до того, що до складу універсальної послуги не буде включено послугу доступу до мережі Інтернет, яку надають операторами рухомого (мобільного) зв’язку. Частиною першою статті 120 Угоди передбачено, що кожна Сторона має право самостійно визначати тип вимог стосовно універсальної послуги, які вона хоче застосовувати. Відтак, послуга доступу до Інтернету повинна забезпечувати доступ до мережі Інтернет незалежно від технології, використовуваної у мережі та термінального (кінцевого) обладнання, яким користуються кінцеві споживачі. За умов існування висококонкурентного ринку послуг доступу до Інтернету та з огляду на взаємозамінність цієї послуги незалежно від технології для кінцевого користувача, вважаємо, що у держави відсутні підстави визначати універсальними послугами електронних комунікацій лише послуги доступу до мережі Інтернет з використанням мереж фіксованих електронних комунікацій. Отримуючи послуги доступу до Інтернету, кінцеві користувачі повинні бути вільними у виборі різних типів термінального (кінцевого) обладнання. І саме це, на наш погляд, є однією з частин принципу недискримінаційного доступу користувачів до послуги доступу до Інтернету.

Підхід з боку держави, коли до складу універсальної послуги буде включено лише послугу доступу до Інтернету з використанням мереж фіксованих електронних комунікацій, призведе до порушення балансу інтересів суб’єктів господарювання, які надають послуги доступу до Інтернету, на користь суб’єктів, які надають ці послуги у мережі рухомого (мобільного) зв’язку. Таким чином, держава створить дискримінаційні умови для здійснення господарської діяльності учасникам ринку, які надають послуги доступу до Інтернету. Передумовами для такого висновку є, зокрема, те, що тільки представники операторів рухомого (мобільного) зв’язку були запрошені до Комітету Верховної Ради України з питань цифрової трансформації, яке відбулось 25.10.2019, з питання обговорення законопроектів.

3) За визначенням поняття «доступна ціна» у Директиві № 2002/22/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 року про універсальні послуги та права користувачів стосовно електронних мереж зв’язку і послуг (Директива про універсальні послуги), це ціна, яку визначила держава-член на національному рівні, в світлі особливих національних умов, та може включати встановлення спільних тарифів, незалежно від місця розташування, чи спеціальні тарифні опціони для потреб користувачів з низьким доходом. Доступна ціна, з точки зору користувачів, пов’язана з їх здатністю керувати і контролювати свої витрати.

У 2019 році ІнАУ здійснила дослідження середньоринкових цін на послуги доступу до Інтернету у м. Київ. За результатом цього дослідження виявлено, що середні ринкові регулярні ціни на пакети послуг домашнього доступу в Інтернет станом на 15.03.2019 становили:

  • 130,94 грн – на пакети зі швидкістю передачі даних від 0,1 до 20 Мбіт/с;
  • 110,65 грн – на пакети зі швидкістю передачі даних від 25 до 50 Мбіт/с;
  • 151,17 грн – на пакети зі швидкістю передачі даних від 60 до 100 Мбіт/с;
  • 202,71 грн – на пакети зі швидкістю передачі даних від 100 Мбіт/с.

Подібні дані приводить британський портал CABLE: в Україні найнижча ціна за фіксований доступ до Інтернету серед 195 країн світу, яка складає всього п'ять доларів США в місяць (див. www.cable.co.uk/broadband/pricing/worldwide-comparison) при достойних позиціях по швидкості доступу (див. www.cable.co.uk/broadband/speed/worldwide-speed-league).

При цьому, за даними Державної служби статистики України, за січень-серпень 2019 року середньомісячна заробітна плата одного працівника в державі становить 10 207,00 грн.

Також за даними статистичних спостережень, розміщених на офіційному вебсайті Державної служби статистики України, у структурі грошових витрат домогосподарств України за 1 квартал 2019 року витрати на зв’язок (послуги) становлять 220,79 грн, що, у відсотковому відношенні становить 2,5 % до грошових витрат в цілому. У 2018 році цей показник склав 2, 6%.

Отже, на нашу думку, це є основним підтвердженням недоцільності намірів впливу та регулювання в Україні цін на послуги доступу до Інтернету з використанням мереж фіксованих електронних комунікацій (через накладення регуляторних зобов’язань на постачальників послуг електронних комунікацій з істотним ринковим впливом чи права вимагати зміни чи перегляду умов надання універсальних послуг), адже ця послуга є доступною за ціновим критерієм будь-якому споживачеві.

4) Згідно з частиною третьою статті 116 Угоди «сторони зобов’язуються забезпечити прозорість та неупередженість рішень та процедур регуляторних органів стосовно всіх учасників ринку». Відтак, вважаємо, що саме в законі повинні максимально встановлюватись всі права національного регулятора при виконанні ним певних повноважень, і лише у окремих випадках повинні бути відсилочні норми на нормативно-правові акти, які розроблятимуться у зв’язку з прийняттям закону у сфері електронних комунікацій. Крім того, у положеннях законопроектів не враховано положення Угоди про те, що регуляторний орган зобов’язаний обґрунтувати свій запит щодо отримання інформації від суб’єкта господарювання.

За своєю структурою, Законопроект-2 об’єднує різні суспільні відносини у сфері телекомунікацій, зокрема, частиною положень пропонується врегулювання відносин, які виникають між постачальником послуг електронних комунікацій, споживачами цих послуг, міжоператорські відносини з питань доступу та спільного користування інфраструктурою, а також права органів влади, національного регулятора у цій сфері, а частина положень Законопроекту-2 регулює інші суспільні відносини, зокрема, пов’язані з використанням радіочастотного спектру (радіочастотного ресурсу) та, відповідно відносини, які виникають з питань ефективного користування радіочастотним ресурсом України. Це створює перенасиченість Законопроекту-2 термінами, громіздкими статтями, перенасиченими регулятивними положеннями, а, отже, неможливістю його ефективного застосування, в першу чергу, кінцевими користувачами (абонентами). Такий підхід, а саме, згрупування в одному законі положень, які регулюватимуть різні суспільні відносини, незвичний для сприйняття та застосування у національному законодавстві та громадянами та наразі не викликаний якоюсь правовою необхідністю, в т.ч. положеннями Угоди. Принаймні, про це не зазначається у супровідних документах до Законопроекту-2.

З боку нормотворчої техніки, про що зазначається у Правилах оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки (Методичні рекомендації), положення закону не повинні містити зайвої деталізації, а мова викладення нормативного матеріалу має бути чіткою та однозначною.

Неврахування цього у тексті Законопироекту-2, на наш погляд, створить ускладнення застосування положень такого закону, у разі прийняття, в першу чергу, громадянами країни, оскільки розробниками ускладнено предмет його регулювання.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади організації та експлуатації зв’язку. Проте, у преамбулі Закону1 про це взагалі не вказується, рівно, як не зазначається і про те, що цей закон визначає права та обов’язки користувачів послуг електронних комунікацій. Відтак, зазначене та, власне, назва Закону1 не дають підстави стверджувати, що положення Закону1 направлені на встановлення засад організації та експлуатації зв’язку в Україні.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

Зазначимо, що у остаточних редакціях законопроектів не враховано усі принципові зауваження, які надавалися представниками ІнАУ у складі робочих груп.

Становлення та розвиток нинішнього висококонкурентного рівня послуг доступу до Інтернету в державі, кількості суб’єктів, які надають ці послуги та високої якості цих послуг, відбулися саме в період, коли держава не втручалась власними заходами регулювання та контролю в цей процес, а, навпаки, були створені умови для вільного входження на ринок та діяльність суб’єктів господарювання. Саме завдяки такому підходу, Україна за показниками якість та доступність цін, має високий рівень послуг доступу до Інтернету.

Проте, окремі положення законопроектів, у разі їх впровадження, матимуть вкрай негативний наслідок, зокрема:

1) Пропонується посилення ролі регулятора (розширення повноважень за рахунок визначення ринків певних послуг електронних комунікацій, здійснення їх аналізу, визначення постачальників мереж та/або послуг електронних комунікацій із значним ринковим впливом, а також накладення регуляторних зобов’язань (при цьому, у законопроектах не прописується процедура виконання цих повноважень); здійснення географічних оглядів розгортання мереж широкосмугового доступу (фіксованого та мобільного) та доступності універсальних послуг електронних комунікацій; здійснення заходів з забезпечення універсальних послуг; оцінювання стану формування ринку та стану конкуренції щодо вільного доступу до мережі Інтернет тощо).

Ми розуміємо, що перелік цих повноважень ґрунтується на вимогах європейського законодавства, яке імплементується. Проте, «механічне» перекладання цих положень, без урахування специфіки діяльності українських суб’єктів ринку послуг доступу до Інтернету, існуючих проблем у їх діяльності, специфіки ринку, може мати лише негатив у вигляді його монополізації та різкого збільшення цін.

Відтак, пропонуємо переглянути положення законопроектів з метою мінімізації зарегулювання ринку послуг доступу до Інтернету у вигляді надмірного та невиправданого наміру національним регулятором здійснювати нагляд та контроль (ймовірність збільшення звітності, впливу на діяльність суб’єктів шляхом встановлення зайвих вимог, застосування непомірних розмірів адміністративно-господарських санкцій тощо).

При цьому, функції збору інформації, звітності, інших відомостей у законопроектах необхідно мінімізувати з дотриманням таких підходів:

  • інформація національним регулятором отримується з загальнодоступних джерел, а, у разі її відсутності, від суб’єктів господарювання;
  • для виконання повноважень, які можуть дублюватись, визначається один орган, наприклад, національний регулятор, а інші державні органи отримують усі дані від національного регулятора (тобто, не спричинити ситуацію, коли з одного й того ж питання до суб’єкта звертаються декілька державних органів);
  • результативність збору інформації від суб’єктів, тобто, можливість відслідкувати, що отримана національним регулятором інформація, опрацьована і використана відповідним чином.

2) До універсальної послуги електронних комунікацій пропонується віднести послуги широкосмугового фіксованого доступу до мережі Інтернет. Впровадження таких законодавчих новацій може спричинити для учасників цього ринку подання до національного регулятора додаткової звітності та інформації, накладення національним регулятором регуляторних зобов’язань.

Створення додаткових бюрократичних функцій призведе лише до збільшення витрат із державного бюджету на утримання розширеного штату національного регулятора, виникнення додаткових спорів, в тому числі судових, пов’язаних з оскарженням рішень національного регулятора. Але, основна проблема – забезпечення розширення технічних засобів телекомунікацій, може залишитись невирішеною. Підприємець зацікавлений у розширенні сфери своєї діяльності та, відповідно, збільшенні власного доходу від своєї діяльності, проте, як і на сьогодні, так і з прийняттям вказаних законодавчих змін, залишиться невирішеність проблеми – протидія власників інфраструктури у доступі для розміщення технічних засобів телекомунікацій. Крім того, значне занепокоєння, у нинішніх економічних умовах держави, викликає реальність забезпечення державою компенсації витрат підприємцю наперед, хоч це і пропонується у законопроектах.

3) Насправді, на наш погляд, положення законопроектів не направлені на сприяння розвитку широкосмугового фіксованого доступу до мережі Інтернет, а фактично пропонується впровадження нині існуючої «телефонної» регуляції на послуги доступу до Інтернету.

Крім того, звертаємо увагу на недоцільність будь-якого втручання та намірів з боку держави регулювати відносини у сфері Інтернету, які регулюються виключно документами міжнародних організацій та спільнот. Зокрема, це порядок з’єднання у всесвітній інформаційній системі Інтернет, розподіл ресурсів системи Інтернет (IP-адреси, правила маршрутизації інформації між адресами, номера автономних систем, доменні імена, архітектура побудови мережі), транзит ІР-трафіку в зазначеній системі, функціонування точок обміну трафіком. Виправданим вважаємо виключно нормативно-правове регулювання відносин між постачальником послуг доступу до Інтернету та кінцевим споживачем.

У разі неврахування вказаних принципів, вважаємо, що на ринку послуг доступу до Інтернету, держава матиме протилежний наслідок, аніж заплановано, а саме, монополізація ринку, зростання цін на послугу, збільшення додаткових бюджетних витрат (а це податки громадян), безмежне зарегулювання ринку послуг доступу до Інтернету.

ІнАУ продовжує роботу у складі робочих груп та внесенні конкретних пропозицій. Разом з цим просимо врахувати пропозиції, надані нами у цьому листі, оскільки, окремі положення законопроектів, зокрема, які стосуються надання послуг доступу до Інтернету, потребують суттєвого облегшення положеннями у впровадженні яких немає сенсу, а саме:

  • доопрацювання термінології законопроектів, зокрема, у сфері регулювання послуг доступу до Інтернету. Наприклад, Законопроект-2 надмірно перенасичений визначеннями нових термінів, побудова яких не звична для національного законодавства;
  • ринок послуги доступу до Інтернет є висококонкурентним. Відтак, регулювання державою цих послуг у запропонованих формах може бути виключно направленим на розгортання мереж електронних комунікацій з метою надання цієї послуги. Жодного втручання з боку держави на формування цін на послуги доступу до Інтернету, окрім, як контроль державними органами у відповідності до їх повноважень за застосуванням цін, як це існує і на сьогодні;
  • послуга доступу до Інтернету у складі універсальної послуги не повинна залежати від технології її надання та термінального (кінцевого) обладнання користувача;
  • враховуючи рівень цінової доступності на послуги доступу до Інтернету, який існує в державі, пропонуємо залишити існуючу модель формування цін на цю послугу, без будь-якого впливу державних органів, у разі, якщо послуга доступу до Інтернету входить до складу універсальної послуги.

Положення нового законодавства у сфері телекомунікацій мають спрямовуватись не на зарегулювання ринку послуг доступу до Інтернету, а повинні бути направлені на формування сприятливого конкурентного середовища для розвитку мереж електронних комунікацій, стимулювання залучення інвестицій у розгортання мереж електронних комунікацій та задоволення послуг населення у доступі до цієї послуги. На наш погляд, такої мети не можна досягнути заходами посилення ролі національного регулятора та впровадженням механізмів відповідальності для суб’єктів ринку.

 

Отже, вважаємо, що положення законопроектів в частині посилення повноважень національного регулятора, в т.ч. щодо суб’єктів, які надають послуги доступу до Інтернету з використанням фіксованих мереж телекомунікацій, прямо суперечить підходам Президента України, Верховної Ради України та Уряду України у програмних документах яких передбачається протилежне, а саме скорочення кількості функцій держави, зменшення втручання держави в економіку, ліквідація зайвих функцій держави і органів.

Так, один з ключових моментів Передвиборчої програми кандидата на пост Президента України В.Зеленського (див. https://program.ze2019.com/) передбачає максимальне скорочення кількості функцій держави.

Один з основних принципів Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 4 жовтня 2019 року № 188-IX, (див. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/188-ix) передбачає, що втручання держави в економіку буде зменшуватись. Там же наголошується, що держава повинна втручатися в життя суспільства лише там, де це необхідно для вирішення масштабних та гострих проблем, або для відвернення серйозних ризиків їх виникнення. З цією метою в Програмі Уряду передбачений функціональний аналіз всього державного апарату і ліквідація зайвих функцій та органів.

 

ВИСНОВКИ:

  1. Прийняття зазначених законопроектів призведе до значного збільшення втручання держави в ринок телекомунікацій, розширення повноважень регулятора на додаткові ринки, збільшення регуляторного тиску на учасників ринку. Це створить додаткові корупційні ризики, збільшить витрати операторів на бюрократичні процедури, і, в кінці кінців, призведе до значного збільшення вартості телекомунікаційних послуг для кінцевих користувачів (споживачів).   
  2. Прийняття зазначених законопроектів призведе до порушення існуючого балансу на користь крупних операторів і на користь операторів мобільного зв’язку. Це призведе до скорочення частки малого і середнього бізнесу на телекомунікаційному ринку, банкрутства малих і середніх суб’єктів господарювання, і відповідно, збільшенню соціального напруження, а також створить додаткові передумови для значного збільшення вартості телекомунікаційних послуг для споживачів.
  3. Проігноровано також той факт, що такий перерозподіл ринку призведе до витіснення з телекомунікаційного ринку України невеликих компаній з вітчизняним капіталом на користь операторів мобільного зв’язку, які значною мірою належать іноземним власникам, в тому числі контрольованим державою-агресором, що в умовах гібридної війни несе додаткові ризики для національної безпеки.
  4. Законопроекти не враховують особливість українського ринку телекомунікацій, який є висококонкурентним, і не лише ні в чому не поступається європейським ринкам, а значно випереджає їх за показниками ціна/якість. Механічне копіювання європейського законодавства на українську структуру телекомунікаційних ринків призведе до втрати унікальних переваг українського ринку і призведе до того, що українські споживачі будуть сплачувати за послуги європейські ціни, які значно перевищують українські, при тих же, а то навіть і гірших, показниках якості.
  5. Включення послуги доступу до Інтернету, яка є найбільш висококонкурентною в   Європі, до складу універсальної послуги, недоцільне. Розподіл бюджетних коштів урядом на користь окремих операторів не лише призведе до невиправданого витрачання бюджетних коштів, але й створить передумови для корупції. Оскільки ціна на послугу доступу до Інтернету в Україні є найбільш доступною в Європі, її регулювання призведе не до захисту соціально незахищених груп, а до невиправданих витрат бюджету і до виконання зайвих регуляторних функцій державою.
  6. Законопроект-2 розроблено з недотриманням ряду положень національних нормативно-правових актів щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, щодо принципів, послідовності етапів адаптації, в т.ч. не сформовано перелік актів європейського законодавства, які регулюють відносини у сфері телекомунікацій та адаптуються. Європейський Кодекс електронних комунікацій, який взято за основу та фактично положення якого скопійовано, не має офіційного перекладу українською мовою, що унеможливлює правомірність його використання при формуванні національного законодавства у сфері телекомунікацій.

 

ВИХОДЯЧИ З ВИКЛАДЕНОГО, ІНТЕРНЕТ АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНИ

  • як об’єднання підприємств передусім малого і середнього бізнесу, який з нуля створив в Україні прозорий, сучасний і ефективний ринок послуг доступу до Інтернету без жодного сприяння держави;
  • як організація, яка доклала дуже багато зусиль до того, щоб відношення ціна/якість на цьому ринку було одним з найкращих у світі;
  • як некомерційна асоціація, що отримує фінансування виключно від внесків понад 200 вітчизняних компаній, а не закордонними грантами і інвестиціями від агресора;
  • як експертне середовище, яке розуміє, що під обгорткою «Держави у смартфоні» українському споживачу нав’язують аналог «Роскомнадзору» та передумови перерозподілу телекомунікаційного ринку на користь операторів, контрольованих російським капіталом,  

 

ВИМАГАЄ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ:

  • не допустити знищення унікального українського ринку доступу до Інтернету, який за доступністю для споживачів і якістю не має рівних у Європі;
  • не допустити розширення повноважень національного регулятора у сфері телекомунікацій, яке за масштабами значно перевершує забаганки диктаторських законів Януковича від 16 січня 2014 року;
  • запобігти банкрутству через адміністративний тиск підприємств українського малого і середнього бізнесу у сфері телекомунікацій, якому на зміну прийде контрольований росіянами капітал або нехай, навіть, європейські гравці з європейськими ж тарифами;
  • відкликати проект Закону про розвиток інфраструктури для цифрової трансформації економіки і суспільства (реєстр № 2320 від 28.10.2019), який маніпулює вимогами щодо євроінтеграції і йде в розріз з інтересами українського бізнесу і споживача, та проект Закону про електронні комунікації (реєстр. № 2264 від 15.10.2019), який також створює суттєві загрози для українського ринку телекомунікацій;
  • відмовитись від намагань грубого втручання під зманіпульованими гаслами євроінтеграції в галузь доступу до Інтернету, яка є однією з небагатьох в Україні, що відповідає європейським стандартам і навіть випереджає їх з огляду на інтереси споживача;
  • забезпечити зважений підхід до опрацювання змін до законодавства у сфері телекомунікацій, без маніпулювання вимогами Угоди про асоціацію, з урахуванням позиції і інтересів споживачів та вітчизняних суб’єктів господарювання малого та середнього бізнесу як не менш важливої, ніж інтереси регулятора і крупних операторів з іноземним капіталом, без «штурмівщини» і встановлення необґрунтовано стислих термінів для розробки важливих для суспільства законодавчих змін.

Якщо влада не хоче чи не може виконати свої передвиборчі обіцянки та програмні документи про зменшення тиску держави на бізнес і чесну економіку, то зобов’язана хоча б не робити протилежного.

 

З повагою

Голова Правління Інтернет Асоціації України                                           А. Пятніков