Народному депутату України, Члену депутатської фракції
Політичної партії «НАРОДНИЙ ФРОНТ»
Лапіну І.О.
Копія: Голові депутатської фракції
Політичної партії «НАРОДНИЙ ФРОНТ»
Бурбаку М.Ю.
Голові Комітету з питань законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності Кожем’якіну А.А.
Голові Комітету з питань правової політики
та правосуддя Князевичу Р.П.
Голові Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики
Сюмар В.П.
Голові Комітету з питань інформатизації та зв’язку Данченку О.І.
Голові Комітету з питань бюджету
Павелку А.В.
Голові Комітету з питань запобігання і протидії корупції Савчуку Ю.П.
Голові Комітету з питань європейської інтеграції
Іоновій М.М.
Вих. № 82/1-9
від 22 березня 2019 року
Щодо проекту Закону про внесення змін
до деяких законодавчих актів України
щодо запобігання розповсюдженню
недостовірних відомостей у засобах
масової інформації
(реєстраційний № 10139 від 12.03.2019)
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), до складу якої входить понад 200 суб’єктів господарювання України у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.
12 березня 2019 року у Верховній Раді України за № 10139 зареєстрований проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у засобах масової інформації (далі – проект Закону), ініціатором якого є народний депутат України, член депутатської фракції Політичної партії «НАРОДНИЙ ФРОНТ» Лапін І.О.
Як зазначено у Пояснювальній записці, метою проекту Закону є захист конституційних прав особи на честь, гідність та ділову репутацію шляхом запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у засобах масової інформації. Хоча, насправді, пропонується внесення змін до ряду законодавчих актів, а саме: Кримінального кодексу України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про вибори Президента України», Закону України «Про вибори народних депутатів України», Закону України «Про телебачення і радіомовлення» відносно захисту окремих осіб, а саме, кандидатів у депутати, членів партій – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів на пост Президента України.
Проектом Закону, задля досягнення визначеної мети, пропонуються такі зміни та доповнення:
- Кримінальний кодекс України доповнити статтею 151-1 та встановити кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей у засобах масової інформації, мережі Інтернет;
- статтю 278 Цивільного кодексу України доповнити частиною третьою, якою прямо передбачається право суду за наслідками розгляду відповідної справи приймати рішення про заборону (припинення) процесу розповсюдження недостовірної інформації шляхом її видалення з відповідного ресурсу мережі Інтернет;
- статтю 64 Закону України «Про вибори Президента України» доповнити положеннями, якими передбачити право суду приймати рішення про тимчасове (до закінчення виборчого процесу) зупинення дії ліцензії, про тимчасову заборону (до закінчення виборчого процесу) випуску друкованого видання або про зобов’язання оператора, провайдера телекомунікацій щодо призупинення доступу абонентів до відповідного ресурсу мережі Інтернет у разі встановлення судом при розгляді виборчого спору повторного або одноразового грубого порушення засобом масової інформації вимог цього Закону;
- статтю 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України» доповнити положеннями, якими надати суду право приймати рішення про зобов’язання оператора, провайдера телекомунікацій щодо призупинення доступу абонентів до відповідного ресурсу мережі Інтернет у разі встановлення судом при розгляді виборчого спору повторного або одноразового грубого порушення засобом масової інформації вимог цього Закону;
- статтю 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» доповнити положеннями та надати право Національній раді за наявності рішення суду про спростування недостовірної інформації своїм рішенням призупиняти трансляцію телерадіоорганізацією щодо якої винесено судове рішення, будь-якої аудіовізуальної інформації, яка містить недостовірні дані, до моменту його виконання такою телерадіоорганізацією;
- статтю 18 Закону України «Про телекомунікації» доповнити положеннями, якими закріпити за Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, право, за наявності рішення суду про спростування недостовірної інформації, приймати рішення про зобов’язання операторів, провайдерів телекомунікацій щодо призупинення доступу абонентів до ресурсу мережі Інтернет, який поширив недостовірну інформацію, до моменту її спростування.
ІнАУ, уважно вивчивши проект Закону, вважає його таким, що суперечить окремим статтям Конституції України та іншим нормативно-правовим актам, що обґрунтовуємо наступним.
1. У проекті Закону застосовується вираз «призупинити доступ до ресурсу мережі Інтернет», який сформовано некоректно.
По-перше, законодавством України не визначено порядок та механізми призупинення операторами, провайдерами телекомунікацій доступу до ресурсу мережі Інтернет. Крім цього, відсутнє законодавче визначення терміну «ресурс мережі Інтернет», «призупинення доступу до ресурсу мережі Інтернет».
З некоректно сформульованого доповнення до статті 18 Закону України «Про телекомунікації» складається враження, що саме «ресурс мережі Інтернет» поширює недостовірну інформацію, а не певна особа. Тобто, зарані зрозуміло, що навіть і не планується те, що відповідальність та обов’язки спростування недостовірної інформації покладатимуться саме на винну особу, а не «автоматично» на операторів, провайдерів телекомунікацій.
По-друге, проектом Закону не передбачені механізми добровільної компенсації витрат операторам, провайдерам телекомунікацій, провайдерам програмної послуги, які можуть бути понесені ними у зв’язку з виконанням рішень суду.
По-третє, що є найголовнішим. ІнАУ вже неодноразово звертала увагу суб’єктів законодавчої ініціативи на те, що оператори, провайдери телекомунікацій, відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України «Про телекомунікації», не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами. Отже, оператори, провайдери телекомунікацій, які надають послуги доступу до мережі Інтернет, не можуть впливати на інформаційні повідомлення, що передаються за допомогою телекомунікаційного обладнання та мереж, а також не відповідають за їх зміст.
Відповідно до визначень термінів «оператор телекомунікацій», «провайдер телекомунікацій», «телекомунікаційна послуга», даних у Законі України «Про телекомунікації», продуктом діяльності оператора, провайдера телекомунікацій, який спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій, є саме телекомунікаційна послуга – продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій. Орієнтовний перелік видів діяльності у сфері телекомунікацій, що здійснюються операторами, провайдерами телекомунікацій, визначено у Додатку 5 до Порядку ведення реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, затвердженого рішенням НКРЗІ від 01.11.2012 № 560, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2012 за № 1958/22270.
Запропонованими у проекті Закону новаціями неможливо змінити технологію мережі Інтернет, яка спеціально створена як мережа, захищена від обмеження доступу. Про це свідчить негативний досвід інших країн, яким не вдається, незважаючи на значні фінансові затрати, створити ефективний механізм обмеження доступу.
Підсумовуючи наведене, навіть у разі прийняття запропонованих законодавчих ініціатив, на практиці, з огляду на відсутність нормативно-правового врегулювання та відсутності технічної можливості, оператори, провайдери телекомунікацій не зможуть виконати рішення судів в частині зобов’язання призупинення доступу абонентів до ресурсу мережі Інтернет. Відтак, прийняття таких законодавчих положень не забезпечить досягнення мети, яка зазначена при розробленні проекту Закону, а, навпаки, створить додаткові труднощі та проблеми при виконанні судових рішень.
Отже, пропонуємо, із тексту проекту Закону виключити усі положення, якими запропоновано на операторів, провайдерів телекомунікацій покласти обов’язки призупинення доступу абонентів до ресурсу мережі Інтернет. Крім того, у частині третій, якою пропонується доповнити статтю 278 ЦК України, внести уточнення, що суд може заборонити (припинити) розповсюдження такої інформації шляхом її видалення з відповідного ресурсу мережі Інтернет саме особою, яка розповсюдила таку інформацію.
2. Вважаємо, що положення, викладені як пропозиція доповнити статтю 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» частиною чотирнадцятою, фактично є такими, що направлені на заборону здійснення господарської діяльності телерадіоорганізаціями, адже забороняється взагалі поширення будь-якої аудіовізуальної інформації до виконання рішення суду про спростування недостовірної інформації. Наразі на законодавчому рівні визначена процедура виконання судових рішень, в т.ч. шляхом звернення до приватних/державних виконавців про примусове виконання рішення, тому, такі вимоги, на наш погляд, фактично є дискримінаційними, оскільки надають певних переваг для людей певного кола – осіб, які претендують на найвищі посади в країні у порівнянні з іншими.
Крім того, відповідно до статті 129-1 Конституції України, контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Тобто, змінами до статті 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та статті 18 Закону України «Про телекомунікації» пропонується встановити особливий порядок виконання та контролю за виконанням судового рішення для окремих осіб, а саме через Нацраду з питань телебачення і радіомовлення та НКРЗІ, що є неприпустимим та таким, що суперечить вищевказаному положенню Конституції України.
Конституцією України гарантується:
- усі люди є вільні і рівні у своїй гідності. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21);
- при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22);
- громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24);
- кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (частини перша, друга статті 34);
- кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42).
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, положеннями Конституції України та іншими законодавчими актами кожній особі гарантовано право судового захисту від незаконних посягань на честь, гідність та ділову репутацію. Тому, вважаємо, що потреба у створенні законодавчого механізму для додаткового захисту своїх прав окремими громадянами України за привілейованою процедурою відсутня.
Крім цього, є підстави вважати, що зазначений проект Закону – це знову ж таки чергова спроба посилення адміністративного тиску на український бізнес, зокрема, операторів, провайдерів телекомунікацій, провайдерів програмної послуги.
Статтею 8 Конституції України гарантовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
На наш погляд, положення проекту Закону суперечать положенням Конституції України, зокрема, в частині впровадження додаткових зобов’язань для операторів, провайдерів телекомунікацій щодо призупинення доступу абонентів до ресурсу мережі Інтернет, який поширив недостовірну інформацію.
На сьогодні ООН, Європейський суд з прав людини, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, багато демократичних країн підтримують процеси декриміналізації наклепу і, звичайно, виступають проти криміналізації поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають його репутацію. Україна у 2001 році декриміналізувала наклеп і тим самим виконала зобов'язання, взяті на себе при вступі до Ради Європи. Таке рішення віталося ПАРЄ, а також Комітетом ООН з прав людини. Але повернення до криміналізації наклепу, як показує міжнародний досвід, буде сприяти створенню атмосфери залякування та самоцензури, як журналістів та ЗМІ, так і політиків та громадян, що суттєво погіршить стан демократичних свобод в нашій країні. Тому ми вважаємо, що навіть розгляд такого законопроекту в першому читанні у Верховній Раді України нанесе значну шкоду міжнародно-правовому іміджу нашої країни.
Враховуючи вищенаведене, звертаємось з наступними вимогами:
1. Лапіну І.О. відкликати проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у засобах масової інформації (реєстраційний № 10139 від 12.03.2019).
2. Комітетам Верховної Ради України, задіяним у розгляді проекту Закону, прийняти рішення про повернення проекту Закону його ініціатору без включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні.
З повагою
Голова Правління Інтернет Асоціації України О.Федієнко