Голові Комітету Верховної Ради України
з питань цифрової трансформації
КРЯЧКУ М.В.
Вих. № 22
від 18.03.2026
Інформація на лист від 04.03.2026 № 04-33/14-2026/47001
Шановний Михайле Валерійовичу!
Інтернет Асоціація України (ІнАУ) висловлює Вам свою повагу та у відповідь на Ваш лист від 04.03.2026 № 04-33/14-2026/47001 надає наступні зауваження та пропозиції до положень проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра в умовах надзвичайного та воєнного стану» (далі – проект Закону).
1. Змінами до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про електронні комунікації» (далі – Закон) запропонована можливість пред’явлення перевіряючими регуляторного органу службового посвідчення, якщо перевірка проводиться, у тому числі, за межами населеного пункту, де постачальник зареєстрований, - у режимі відеоконференції з місця, де проводитиметься перевірка.
Проте запропонована зміна до ч. 5 ст. 13 Закону щодо пред’явлення службового посвідчення «на відстані» через відеоконференцію створює низку практичних і правових ризиків для постачальника електронних комунікацій, якого перевіряють, а саме:
- у стандартній процедурі перед початком проведення перевірки посадові особи регуляторного органу пред’являють посвідчення на проведення перевірки та службові посвідчення, що засвідчують уповноважених посадових осіб регуляторного органу. При відеодемонстрації службового посвідчення, вважаємо, що можуть виникати проблеми, оскільки складно перевірити справжність документа, неможливо детально роздивитися номер, дату його видачі, а також складніше встановити відповідність особи службовому посвідченню. Відтак існує ризик, що постачальники можуть помилково допустити до перевірки осіб без належних повноважень. Як наслідок таких змін до законодавства - ризик судових спорів щодо законності перевірки та її результатів. Таким чином:
- існують технічні ризики, адже можливі ситуації коли відсутній мобільний або Інтернет-зв’язок, низька якість відео, перебої зв’язку, адже віддалені місця перевірки можуть бути розташовані в селищах чи на інших територіях із поганим зв’язком, неможливість ідентифікувати службове посвідчення. Ризики і наслідок: постачальник справедливо може відмовити у допуску до перевірки, а регуляторний орган такі дії постачальника трактуватиме як перешкоджання перевірці та, як наслідок, накладення адміністративно-господарських санкцій на постачальника за відмову у проведенні перевірки;
- незрозуміла практична реалізація цієї ініціативи, бо службові посвідчення пред’являються до початку перевірки. Що слід розуміти під виразом «з місця, де проводитиметься перевірка»? Тобто, практично це означатиме, що посадові особи вже прибули на об’єкт, але ще не допущені до приміщення. Відповідно до законодавства, суб’єкт господарювання допускає до перевірки, зокрема фізично до приміщення, після пред’явлення всіх необхідних документів для перевірки. Тому проведення відеоконференції можливе перед дверима/біля входу до приміщення, де буде проводитись перевірка. Відтак вираз «з місця, де проводитиметься перевірка» створює колізію застосування положення, а відсутність чіткої процедури може спричинити конфліктні ситуації при допуску до перевірки.
З огляду на зазначене, вважаємо, що у разі ініціювання запропонованих змін до законодавства, положення таких змін повинні бути розширені, у т.ч. повинна передбачатися процедура фіксації/запису відеоконференції, право постачальника попросити показати службове посвідчення крупним планом чи направити копію службового посвідчення, у т.ч. електронною поштою.
2. Також вважаємо, що змінами до ч. 7 ст. 13 Закону створюються умови щодо збільшення строку проведення перевірки. Зокрема, у чинній редакції положення Закону зазначено, що акт перевірки складається і підписується сторонами в останній день перевірки. Натомість запропонована редакція змін взагалі не містить строку, коли повинен бути складений акт перевірки. Зазначене створює умову, за якої перевірка може бути продовжена до невизначеного строку і регуляторний орган може направляти до суб’єкта господарювання запити, мотивуючи це тим, що перевірка ще триває, оскільки акт не підписано.
Таким чином, змінами запропоновано, що Закон не визначатиме момент закінчення процесуальної дії - складання акта, внаслідок чого виникає правова невизначеність та ймовірність зловживання перевіряючими своїми дискреційними повноваженнями, бо без чіткого визначення строку для складання акта регуляторний орган може перебувати досить тривалий період в стані перевірки.
Тому, якщо ініціатором запропоновано зміни до Закону з мотивів того, що є технічна необхідність у додатковому часі на обробку матеріалів, складання, можливо, узгодження акту, необхідно встановити чіткий граничний строк після завершення перевірки, наприклад, зазначити, що акт перевірки складається та підписується не пізніше 3 (трьох) робочих днів після завершення перевірки. Також вважаємо за доцільне додати положення, що після останнього дня перевірки направлення запитів, що стосуються предмета перевірки, не допускатиметься.
3. Частину 6 ст. 127 Закону запропоновано доповнити новим абзацом, відповідно до якого оскарження рішення регуляторного органу про накладення на нього адміністративно-господарських санкцій не зупинятиме його виконання, якщо інше не встановлено судовим рішенням.
Разом з цим, вважаємо, що запропоноване доповнення до Закону містить, в першу чергу, ризики фінансових втрат для суб'єктів господарювання (постачальників), оскільки їм потрібно сплатити штрафи чи виконати зобов’язання, встановлені таким рішенням регуляторного органу ще до завершення судового розгляду. Навіть якщо суд потім скасує рішення, повернення коштів може бути складним і тривалим, аджесуми стягнених адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.
Таким чином, вважаємо, що запропонована норма змін до Закону формально зберігає механізм судового контролю, проте суттєво послаблює процесуальний захист постачальника, майже втрачається сенс у судовому оскарженні рішень регуляторного органу. Адже, з практики, у разі подання постачальником клопотання до суду про зупинення рішення регуляторного органу судове рішення про забезпечення позову не завжди ухвалюється одразу.
З огляду на зазначене, вказані зміни до ч. 5 та 7 ст. 13 Закону потребують суттєвого доопрацювання, зокрема з огляду на недопустимість порушення законних інтересів та прав постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг. Доповнення до ч. 6 ст. 127 Закону просимо виключити із тексту проекту Закону.
З повагою
Голова Правління ІНТЕРНЕТ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ Олександр САВЧУК