Голові Комітету ВРУ з питань
національної безпеки, оборони та розвідки
ЗАВІТНЕВИЧУ О.М.
Голові Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності
МОНАСТИРСЬКОМУ Д.А.
Голові Комітету ВРУ з питань цифрової трансформації
КРЯЧКУ М.В.
Голові Комітету ВРУ з питань правової політики
КОСТІНУ А.Є.
Вих. № 35/1-4
від 13 березня 2020 року
Щодо зауважень та пропозицій
до законопроекту (№ 3196 від 10.03.2020)
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.
10 березня 2020 року у Верховній Раді України за № 3196 зареєстровано проект Закону про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України (далі – проект Закону), ініціатором якого є Президент України В. Зеленський.
Проектом Закону передбачається викласти в новій редакції Закон України «Про Службу безпеки України» та внести зміни до ряду законодавчих актів України.
ІнАУ, здійснивши аналіз положень проекту Закону, надає зауваження та пропозиції до окремих положень, які просимо врахувати при розгляді у вашому комітеті та прийнятті висновку.
1. Частиною другою статті 3 проекту Закону пропонується встановити, що виконання інших функцій може бути покладене на Службу безпеки України виключно законом. А, останнім абзацом частини першої статті 12 проекту Закону пропонується встановити, що інші повноваження Служби безпеки України визначаються виключно законом.
Пунктом 22 статті 85 Конституції України визначено, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, визначення функцій Служби безпеки України. Крім того, як зазначено в Пояснювальній записці, проект Закону розроблено відповідно та з урахуванням положень Закону України «Про національну безпеку України», який набрав чинності з 08.07.2018, та який чітко розмежовує повноваження системи органів безпеки і оборони.
Відтак, пропонуємо, вичерпно визначити перелік усіх повноважень та функцій Служби безпеки України та встановити їх у єдиному законі.
З урахуванням наведеного, пропонуємо частину другу із статті 3 та останній абзац частини першої статті 12 із проекту Закону виключити.
2. Статтею 13 проекту Закону запропоновано встановити право здобування (збирання та/або отримання) інформації Службою безпеки України під час оперативно-службової діяльності.
Змінами до статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» пропонується встановити право Служби безпеки України отримувати від операторів та провайдерів телекомунікацій технологічну та іншу інформацію про функціонування мереж, у тому числі з обмеженим доступом, на умовах, визначених володільцем цієї інформації та підрозділом Служби безпеки України, який уповноважений проводити оперативно-технічні заходи.
А, доповненнями статтею 185-14 до КУпАП пропонується встановити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу у розмірі від 15 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі, зокрема, ненадання інформації на запит посадових (службових) осіб Служби безпеки України, надання завідомо недостовірної інформації чи надання інформації в неповному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання.
Пропонуємо статтю 13 проекту Закону суттєво доопрацювати, а доповнення статтею 185-14 КУпАП, як не мотивовані та не властиві основним завданням правоохоронного органу щодо забезпечення національної безпеки країни, та доповнення до статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», виключити із тексту проекту Закону, враховуючи наступне:
- відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таким чином, на нашу думку, у проекті Закону повинні бути визначені такі чіткі випадки, а не загальні положення щодо права збору інформації;
- подання суб’єктами господарювання будь-якої інформації працівникам Служби безпеки України має відбуватись відповідно до встановленого порядку та виключно на підставі судового рішення (ухвали). Самі такі підходи, на нашу думку, є гарантією дотримання положень Конституції України, визначених, зокрема, статтями 8, 31, 32, 34. Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України;
-виключно на підставі ухвали слідчого судді, суду правоохоронним органам надається інформація, яка містить персональні дані про особу, інформація, подання якої може мати наслідком порушення прав громадян, гарантованих конституцією України, інформація про функціонування телекомунікаційних мереж. Наполягаючи виключно на позиції про надання правоохоронним органам інформації, яка є конфіденційною чи містить персональні дані, на підставі ухвали слідчого судді, суду, одночасно звертаємо увагу й на те, що положеннями проекту Закону не передбачено обов’язку використання Службою безпеки України такої інформації виключно для виконання функцій та повноважень правоохоронного органу, а також не передбачено відповідальності осіб правоохоронного органу, які допустили неправомірне та незаконне поширення інформації.
Крім цього, із тексту статті 13 проекту Закону, пропонуємо виключити частину четверту, відповідно до якої пропонується встановити, що отримання розвідувальної інформації, необхідної для виконання завдань, покладених на Службу безпеки України, здійснюється у порядку, встановленому законом та актами Президента України.
Як вже зазначалось у цьому листі, вважаємо, що права, повноваження та функції правоохоронного органу повинні бути чітко встановлені саме у цьому Законі, як єдиному, що визначатиме засади, повноваження, права та обов’язки правоохоронного органу. Крім того, вважаємо, що наділення Президента України запропонованими повноваженнями, зокрема, встановлювати порядок отримання розвідувальної інформації, не узгоджується з повноваженнями, встановленими у статті 106 Конституції України.
Також суттєвого доопрацювання потребують положення частин шостої та сьомої статті 13 проекту Закону, а також виключення із тексту проекту Закону пропозиції про доповнення пунктом 2 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» та частиною шостою статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» з метою недопущення порушення прав та свобод громадян, а також несанкціонованого доступу до конфіденційної інформації про особу та незаконного поширення такої інформації, порушення статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (в частині визначення поняття «конфіденційна інформація», статей 11 та 21 Закону України «Про інформацію».
3. У статті 14 проекту Закону запропоновано встановити процедуру надання та використання інформації, здобутої або створеної Службою безпеки України під час оперативно-службової діяльності. Зокрема, положеннями цієї статті пропонується встановити право передачі Службою безпеки України інформації, створеної під час оперативно-службової діяльності окремим суб’єктам державної влади (споживачі інформації).
Відповідно до пункту 5 статті 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов’язані здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами, в тому числі відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного попередження, виявлення і припинення злочинів.
З урахуванням наведеного та з метою недопущення неправомірного поширення інформації, пропонуємо статтю 14 виключити із проекту Закону.
4. У розділі VII проекту Закону наведено перелік видів та органів контролю за діяльністю Служби безпеки України.
Проте, положеннями цього розділу проекту Закону не визначено перелік заходів, які можуть вживатись за результатом такого контролю, в т.ч., у разі виявлення винних дій відповідного працівника правоохоронного органу, а саме, Президентом України та Верховною Радою України.
Тому, ці положення розділу мають виключно декларативний характер та не мають нормативного навантаження, направленого на врегулювання певних відносин, що виникатимуть із застосуванням цього закону.
5. Запропоновано внести зміни до статті 114-1 Кримінального кодексу України та встановити кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності Служби безпеки України або розвідувальних органів. Крім того, пропонується Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнити новою статтею 185-14 та встановити адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог співробітника Служби безпеки України або перешкоджання здійсненню Службою безпеки України визначених законом функцій або повноважень.
Вважаємо впровадження кримінальної та адміністративної відповідальності для громадян не виправданим та необґрунтованим. В Пояснювальній записці до проекту Закону не розкрито, чим саме викликано намір впровадження відповідальності та як це узгоджується з нормами європейського законодавства. Тому, пропонуємо виключити пропозиції доповнення до статті 144-1 Кримінального кодексу України та статті 185-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
6. Звертаємо вашу особливу увагу, що проектом Закону запропоновано внести зміни до частини четвертої статті 39 Закону України «Про телекомунікації», яка була внесена до цього Закону відповідно до Закону від 16 січня 2014 року № 721-VII, який втратив чинність відповідно до Закону України від 28.01.2014 № 732-VII «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» з змінами.
Змінами до частини четвертої статті 39 Закону України «Про телекомунікації», в порушення положень Конституції України та інших законодавчих актів, які гарантують право приватної власності та його недоторканність, фактично вимагається покласти значний фінансовий тягар на понад 6000 операторів телекомунікацій, а також на всіх суб’єктів господарювання в Україні, зобов’язавши за власні кошти закуповувати та встановлювати технічні засоби на своїх телекомунікаційних мережах, необхідні для здійснення відповідними органами (тобто, в тексті проекту Закону, навіть, вже і не вказується виключно про Службу безпеки України) оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих (розшукових) дій, за власний кошт забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також забезпечувати захист зазначених технічних засобів від несанкціонованого доступу. В тексті проекту Закону не вказується, що придбання таких засобів здійснюватиметься за кошти Служби безпеки України чи з Державного бюджету України.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України та положень Закону України «Про телекомунікації», інших нормативно-правових актів у сфері телекомунікацій, оператор телекомунікацій є суб’єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність, що спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто, на надання телекомунікаційних послуг. Виконання суб’єктами ринку телекомунікацій вказаного в проекті Закону обов’язку щодо закупівлі високовартісного обладнання, створить додаткові перешкоди для вільного доступу до ринку телекомунікацій нових операторів, оскільки це збільшить розмір потрібних для цього початкових інвестицій. До того ж, невеликі компанії взагалі не мають достатньо коштів в розмірі, необхідному для придбання вказаного обладнання та потребуватимуть залучення додаткових (в т.ч. кредитних) коштів. Зрозуміло, що в кінцевому підрахунку, це віднесеться на збільшення вартості послуг для абонентів.
Таким чином, реалізація запропонованих доповнень до статті 24 та частини четвертої статті 39 Закону України «Про телекомунікації» у проекті Закону, зокрема, щодо 1) встановлення операторами телекомунікацій за власні кошти технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації (у фінансово-економічному обґрунтуванні до проекту Закону не зазначається, що на придбання таких засобів виділяються кошти з державного бюджету); 2) забезпечення операторами телекомунікацій за власні кошти функціонування таких технічних засобів; 3) забезпечення операторами телекомунікацій за власні кошти захисту таких технічних засобів від несанкціонованого доступу, порушує законні інтереси операторів телекомунікацій і призведе до гальмування розвитку телекомунікацій в Україні в цілому, а, особливо, в регіонах.
Крім того, вважаємо, що пропонується впровадити незрозумілу форму взаємодії між суб’єктами господарювання та правоохоронними органами у положенні проекту Закону «в межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення». Тобто, якщо це чітко не встановлено законодавством, то які саме межі повноважень у «сприянні» тощо, запропоновано у цих положеннях проекту Закону. Відтак, чіткі межі взаємодії між операторами телекомунікацій та усіма органами досудового розслідування (а не окремо щодо кожного з них) при здійсненні оперативно-розшукових чи контррозвідувальних заходів, повинні бути встановлені в окремому спеціальному законі (КПК України).
Отже, з огляду на зазначене, вважаємо неприйнятними та такими, що порушують права та законні інтереси операторів телекомунікацій, пропозиції до частини четвертої статті 39 Закону України «Про телекомунікації».
Відтак, ІнАУ вчергове звертає увагу, що фінансування придбання технічних засобів, які необхідні саме правоохоронним органам для здійснення заходів оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, забезпечення їх функціонування та збереження тощо, повинно здійснюватися виключно і лише за рахунок коштів Державного бюджету України, а не через фінансування таких процесів за рахунок бізнес структур. Тим більше, з огляду на запропоновані зміни в частині посилення адміністративної та кримінальної відповідальності до суб’єктів господарювання, які запропоновані у цьому проекту Закону.
Основним же обов’язком операторів, провайдерів телекомунікацій є задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій телекомунікаційними послугами достатнього асортименту, обсягу та якості відповідно до законодавства у сфері телекомунікацій.
З огляду на це, вважаємо неприйнятним встановлення обов’язку для операторів телекомунікацій щодо придбання, забезпечення функціонування та захисту від несанкціонованого доступу технічних засобів для оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності за власні кошти.
Враховуючи наведене, запропоновані проектом Закону доповнення до частини четвертої статті 39 Закону України «Про телекомунікації» підлягають виключенню.
Додатково хочемо звернути вашу увагу й на те, що проектом Закону також запропоновані зміни до ряду положень Закону України «Про національну безпеку України». Разом з цим, запропоновані зміни до визначення термінів «державна безпека», «національна безпека України», «національні інтереси України» є нечіткими, у порівнянні із визначеннями у чинному Законі. Тому, пропонуємо залишити визначення вказаних термінів в існуючій редакції.
Враховуючи наведене, за результатом розгляду вашим комітетом проекту Закону, просимо ухвалити висновок про доцільність доопрацювання окремих положень, зокрема, про які зазначено у цьому листі.
При доопрацюванні тексту проекту Закону, зокрема, в частині запропонованих положень щодо права отримання правоохоронними органами від операторів, провайдерів телекомунікацій інформації з ознаками конфіденційної, а також персональних даних, окрім вимог національного законодавства, просимо врахувати вимоги Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, який застосовується з травня 2018 року.
Крім того, наша пропозиція також полягає в тому, що для опрацювання положень ефективного дієвого Закону про забезпечення функціонування правоохоронного органу та забезпечення при цьому дотримання прав і свобод громадян, врахування рекомендацій ПАРЕ, в обов’язковому порядку долучити до розроблення проекту Закону науковців у сфері права.
З повагою
Голова Правління Інтернет Асоціації України А. Пятніков