Директору ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ» (УКРНОІВІ)
ОРЛЮК О.П.
Вих. № 23
від 20.03.2026
Щодо пропозицій до проекту Закону України «Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України у сфері авторського
права і суміжних прав з метою приведення правового
регулювання сфери у відповідність до актів права ЄС»
Шановна пані Олено!
Інтернет Асоціація України (ІнАУ), яка об’єднує понад 200 підприємств сфери електронних комунікацій, висловлює Вам свою повагу та за результатом обговорення пропозицій щодо імплементації окремих положень актів права Європейського Союзу у сфері авторського права та суміжних прав, надає пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері авторського права і суміжних прав з метою приведення правового регулювання сфери у відповідність до актів права ЄС» (далі – проект Закону).
1. Перше, що привертає увагу у тексті проекту Закону, - це формальна імплементація Директиви (ЄС) 2019/789 Європейського Парламенту та Ради від 17 квітня 2019 року, що встановлює правила здійснення авторського права і суміжних прав, застосовані до певних онлайн-трансляцій організацій мовлення та ретрансляцій телевізійних і радіопрограм, та вносить зміни до Директиви Ради 93/83/ЄЕС (далі – Директива) без її адаптації до законодавства України. Для України, як держави-кандидата, імплементація актів ЄС є необхідною умовою в межах євроінтеграційних зобов'язань. Беззаперечним є факт, що Україна має орієнтуватися на право ЄС. Проте, імплементація законодавства ЄС, у т.ч. Директиви, вважаємо, повинна відбуватись адаптовано та з пріоритетом балансу як авторських прав, так і суб'єктів, які повинні виконувати вимоги майбутнього закону, зокрема постачальників електронних комунікаційних послуг.
Проект Закону викладено не у звичному стилі формування положень майбутнього закону для українського законодавства. Крім цього, наприклад, застосовуються вирази «по дроту» чи «бездротові засоби», проте, дротові/бездротові засоби - це описова характеристика, побутовий або технічний вираз, а не юридичний термін в законодавстві про електронні комунікації України чи про медіа.
Отже, можна зробити висновок, що основними вадами проекту Закону, які ускладнять його застосування або призведуть до появи недієвих норм, є формальна імплементація Директиви, недостатня деталізація механізмів реалізації положень, а також відсутність чітких процедур виконання декларативних норм.
З огляду на зазначене, пропонуємо відкоригувати положення проекту Закону відповідно до стилю законодавчих актів України.
2. Чинне законодавство України, зокрема закони України «Про медіа», «Про електронні комунікації», «Про електронну комерцію», визначає, що платформи здебільшого діють як посередники. Проте положення проекту Закону передбачають, що платформи, у т.ч. постачальники послуг доступу до мережі Інтернет, можуть бути активними учасниками поширення контенту та нестимуть відповідальність у разі неотримання ліцензії або невжиття заходів для запобігання порушенням. Тобто розробником запропоновано надмірні вимоги та відповідальність до платформ.
Імплементація положень про відповідальність платформ, у т.ч. постачальників послуг доступу до мережі Інтернет, фактично перекладає обов’язок невластивого постачальникам контролю за контентом. Слід зазначити, що постачальники електронних комунікаційних послуг, зокрема доступу до мережі Інтернет, забезпечують лише передачу сигналу. Відповідно до частини четвертої статті 125 Закону України «Про електронні комунікації», вони не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їхніми мережами, крім випадків, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Також зазначимо. що у проекті Закону скопійовано європейський підхід без урахування ресурсів, зокрема фінансових, для реалізації зазначених вимог. Запропоновані у проекті Закону вимоги можуть спричинити впровадження дорогих систем фільтрації контенту, що, відповідно, матиме негативний вплив на діяльність малих та мікропідприємств у сфері електронних комунікацій, ускладнить чи унеможливить виконання вимог майбутнього закону.
З огляду на зазначене, пропонуємо у окремих визначеннях понять та статті 42 проекту Закону уточнити, що дія цих положень не поширюється на суб’єктів, які забезпечують виключно передачу сигналу або доступ до електронних комунікаційних мереж без контролю над змістом сигналу.
3. Визначення поняття «пряме введення сигналу» є перевантаженим та містить тавтологію, оскільки фраза про «сигнали, які містять програми організації мовлення», повторюється кілька разів. Відтак, запропоноване визначення терміну не додає юридичної точності та ускладнює його сприйняття. Визначення «суб’єкт, що не є організацією мовлення» є занадто широким і неоднозначним. Незрозуміло, чи охоплює воно всі інші категорії суб'єктів, чи лише певне коло. Така правова невизначеність, на нашу думку, призведе до конфліктів у правозастосовній практиці.
Тому поняття «пряме введення сигналу» потребує суттєвого доопрацювання та доповнення положеннями, зміст яких передбачатиме, що це визначення не поширюється на суб’єктів, які забезпечують виключно передачу сигналу або доступ до електронних комунікаційних мереж без контролю над змістом сигналу.
4. Запропоноване визначення терміну «кероване середовище» не розкриває механізму, за допомогою якого суб’єкт, який надає послуги з ретрансляції, має забезпечувати захищеність сигналу для авторизованих користувачів.
Тому пропонується доповнення до редакції, наданої у проекті Закону: «кероване середовище - це середовище, в якому суб’єкт, що надає послугу ретрансляції, здійснює контроль доступу до програм за допомогою технічних засобів, забезпечуючи їх отримання виключно авторизованими користувачами.»
5. Стаття 42 проекту Закону також має низку суттєвих недоліків як щодо змісту закладених положень, так і щодо юридичної техніки їх викладення, а тому потребує доопрацювання.
Зокрема, у тесті проекту статті 42 є вираз «участь в єдиному акті доведення до загального відома публіки», проте жодним чином не пояснено, що означає і що саме слід розуміти під виразом «єдиний акт»? Тобто це спільна дія, документ чи щось інше? Таке ж зауваження стосується і виразу у частині другій статті 42 проекту Закону, де вже вживається вираз «окремий акт доведення до загального відома публіки». Тобто, що таке «акт» (єдиний або окремий) у контексті українського законодавства? Відсутність такого уточнення викликатиме непорозуміння при застосуванні норми українського закону. Таке ж нерозуміння і у виразах «доведення до загального відома публіки» та «публічне сповіщення» – тобто це про одне й те ж чи це різні поняття? Далі застосовується вираз «вони повинні отримати дозвіл від суб’єктів авторського прав та/або суміжних прав», проте яка процедура отримання такого дозволу? Отримати разом чи кожен окремо? Виникає також сумнів, чому розповсюджувач повинен отримати дозвіл від суб’єктів авторського прав та/або суміжних прав, якщо у розповсюджувача, наприклад, немає зацікавленості у передаванні певного сигналу чи відсутні фінансові можливості компенсувати отримання такого дозволу? Те ж стосується і випадку, коли розповсюджувач сигналу виконує лише і виключно роль технічного посередника у передачі сигналу. І взагалі з тексту проекту Закону не зрозуміло, хто такий «розповсюджувач сигналу», адже чітко це не визначено. У Законі України «Про авторське право і суміжні права» є поняття «розповсюдження», проте, також відсутнє визначення поняття «розповсюджувач сигналу».
Крім того, стаття 42 проекту Закону має досить складну конструкцію, безліч повторів слів і, по суті, є перекладом тексту Директиви. Таке формулювання статті 42 у законі, у разі його прийняття, значно ускладнюватиме її розуміння та тлумачення, збільшуватиме ризик помилок та трактуватиметься і застосовуватиметься кожною стороною по-своєму.
Тому є всі підстави вважати, що стаття 42 проекту Закону копіює ідею ЄС, викладену у Директиві, проте є декларативною, не містить механізмів її реалізації та потребує суттєвого доопрацювання, зокрема з урахуванням українського контексту викладення норм права.
Враховуючи зазначене, пропонуємо доопрацювати проект Закону з урахуванням пропозицій, наведених у цьому листі.
З повагою
Голова Правління ІНТЕРНЕТ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ Олександр САВЧУК