Голові Комітету Верховної Ради України
з питань правоохоронної діяльності
МОНАСТИРСЬКОМУ Д.А.
Голові Комітету Верховної Ради України
з питань правової політики
КОСТІНУ А.Є.
Копія:
Народним депутатам України
ДМИТРУКУ А.Г.
ЯЦИК Ю.Г.
МІНЬКУ С.А.
КУНИЦЬКОМУ О.О.
ЗАХАРЧЕНКУ В.В.
ЛЕОНОВУ О.О.
ВОЛОДІНІЙ Д.А.
Вих. № 156/1-2
від 16.12.2020
Щодо зауважень та пропозицій
до законопроекту
(№ 4481 від 10.12.2020)
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.
10 грудня 2020 року у Верховній Раді України за № 4481 зареєстровано проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо регламентації запиту у кримінальному провадженні (далі – проект Закону), ініціаторами якого є народні депутати України Дмитрук А.Г., Яцик Ю. Г. та інші.
Проектом Закону, шляхом внесення зміни до статті 131 КПК України, запропоновано визнати запит заходом забезпечення кримінального провадження. У зв’язку з цим КПК України запропоновано доповнити Главою 14ˡ, яка регламентуватиме поняття запиту.
Разом з тим, положення статті 158ˡ Глави 14ˡ, якою запропоновано доповнити КПК України, сформовано таким чином, що це схоже з існуючою закріпленою у КПК України процедурою тимчасового доступу до речей і документів, з різницею в тому, що потребу в направленні запиту, формулювання його питань, визначатиме виключно правоохоронний орган без отримання права доступу до речей, документів на підставі ухвали слідчого судді, суду.
При цьому ініціатори проекту Закону пропонують, що суб’єкти, яким адресовано відповідний запит, зобов’язані протягом трьох днів (!), а в разі неможливості - не пізніше 10-денного строку з дня його отримання, надати відповідні речі, документи та відомості або повідомити про причини, що перешкоджають їх наданню. Тобто пропонується, що з власної волі, без відповідного рішення суду, суб’єкт господарювання повинен передати на запит правоохоронного органу речі (власні, орендовані, чужі, адже з формулювання положення у проекті Закону про це не зрозуміло), оригінали документів. У статті 179 ЦК України надано поняття, що таке «речі», а це – предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. За нормами цивільного законодавства речі – це матеріальні та нематеріальні об’єкти, в т.ч. і земельні ділянки, і грошові кошти та валютні цінності, і тварини, інші речі, права на які підлягають державній реєстрації, навіть, космічні об’єкти тощо. Тому, з ініціативи народних депутатів виходить, що усі ці речі можуть бути передані на запит правоохоронного органу.
Як мінімум дивують і запропоновані строки надання інформації суб’єктом господарювання на запит правоохоронного органу – 3 дні. Але ці дні можуть припадати на вихідні та святкові, і, формально, такий суб’єкт вже стає порушником і до нього можуть бути застосовані адміністративні санкції.
Крім того, у проекті Закону не пропонуються положення щодо процедури передачі речей та оригіналів документів на запит правоохоронного органу, а зазначається, що суб’єкт господарювання повинен їх надати. Відтак, з запропонованих положень виходить, що речі, оригінали документів, які, припустимо, мають значення у кримінальному провадженні, передаються, наприклад, поштою, нарочним, і зовсім не залишається ніякого підтвердження про цей факт. У разі їх втрати, буде втрачено і речі (власність суб’єкта господарювання) та оригінали документів, так і докази, які можуть мати значення у справі.
Вважаємо, що запропоновані ініціаторами проекту Закону норми законодавства не можуть просто існувати в цивілізованій європейській країні, тобто, ще раз, норми, відповідно до яких правоохоронний орган фактично за формальних підстав може направити до суб’єкта господарювання запит і витребувати/отримати будь-яку річ, яка є правом власності, користування чи-то оригінали документів. Щонайменше, таке запропоноване положення змін до КПК України, на наш погляд, порушує гарантії, встановлені статтею 41 Конституції України, де вказано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Ініціатори проекту Закону пропонують встановити адміністративну відповідальність за неправомірну відмову стороні кримінального провадження в наданні речей, документів або відомостей, несвоєчасне або неповне їх надання, надання відомостей, що не відповідають дійсності. При цьому, з формулювання статті 185ˡ⁴, якою пропонується доповнити КУпАП, не можна зробити висновок, хто саме є суб’єктом адміністративної відповідальності. Виходить, що до адміністративної відповідальності за порушення законодавства щодо запиту у кримінальному провадженні може бути притягнуто будь-яку особу, взагалі не причетну до права власності/розпорядження та права надання речей, документів або відомостей на запити.
Відтак, ініціаторами проекту Закону запропоновані положення, які встановлять, як мінімум, неефективні механізми збирання доказів у кримінальному провадженні, та такі, що призведуть до порушення прав суб’єкта господарювання та фізичних осіб.
Враховуючи наведене, за результатом розгляду вашим комітетом проекту Закону, просимо ухвалити висновок про повернення проекту Закону суб’єкту права законодавчої ініціативи.
Окремо звертаємось до ініціаторів проекту Закону з проханням його відкликання.
З повагою
Голова Правління Інтернет Асоціації України А. Пятніков