Голові Верховної Ради України
СТЕФАНЧУКУ Р.О.
Голові депутатської фракції
ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ «СЛУГА НАРОДУ»
АРАХАМІЇ Д.Г.
Співголові депутатської фракції
ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ»
ГЕРАСИМОВУ А.В.
Співголові депутатської фракції
ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ»
ГЕРАЩЕНКО І.В.
Співголові депутатської фракції
Політичної партії «ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ»
БОЙКУ Ю.А.
Співголові депутатської фракції
Політичної партії «ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ»
РАБІНОВИЧУ В.З.
Голові депутатської фракції політичної партії
ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ «БАТЬКІВЩИНА»
ТИМОШЕНКО Ю.В.
Голові депутатської фракції
Політичної партії «ГОЛОС»
ЖЕЛЕЗНЯКУ Я.І.
Співголові депутатської групи
«ПАРТІЯ «ЗА МАЙБУТНЄ»
БАТЕНКУ Т.І.
Співголові депутатської групи
«ПАРТІЯ «ЗА МАЙБУТНЄ»
БОНДАРЮ В.В.
Голові депутатської групи «ДОВІРА»
КУЛІНІЧУ О.І.
Голові Комітету Верховної Ради України з питань
національної безпеки, оборони та розвідки
ЗАВІТНЕВИЧУ О.М.
Народній депутатці України
БЕЗУГЛІЙ М.В.
Вих. № 147/1-13
від 21.10.2021
Щодо проекту Закону про внесення змін до Закону України
«Про Службу безпеки України» щодо удосконалення
організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), до складу якої входить понад 230 суб’єктів господарювання у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, значна частина яких є операторами, провайдерами телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.
18 жовтня 2021 року на вебсайті Верховної Ради України http://w1.c1.rada.gov.ua/ опубліковано текст проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України (далі – проект Закону) до другого читання зі змінами.
Упродовж 2020-2021 рр. ІнАУ неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, ініціаторів проекту Закону, депутатських фракцій і груп з приводу цього проекту Закону. Слід відмітити, що в поточній редакції проекту Закону враховано ряд важливих зауважень та пропозиції ІнАУ.
Разом з цим, вважаємо, що окремі положення у проекті Закону у поточній редакції, залишені такими, що не узгоджуються з чинними нормативно-правовими актами та такими, що можуть призвести до ущемлення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
З огляду на наведене, звертаємось з проханням при розгляді тексту проекту Закону у ході пленарного засідання врахувати поправки народних депутатів України, подані до вказаних нижче положень проекту Закону та які збігаються по суті із наданими зауваженнями та пропозиціями у цьому листі.
1. У пункті 1 частини четвертої статті 13 проекту Закону пропонується встановити, що в інтересах національної безпеки, з метою попередження та припинення посягань на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України, злочинів проти миру та безпеки людства, протидії тероризму та розвідувально-підривній діяльності, захисту прав і свобод інших осіб, Служба безпеки України також може отримувати інформацію, що знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі про отримання послуг, їх тривалість, зміст, маршрути передавання тощо.
З огляду на інші положення цієї статті проекту Закону така інформація може бути отримана на підставі запиту, підписаного Головою Служби безпеки України, його заступником, начальником (керівником) або заступником начальника (керівника) функціонального підрозділу Центрального управління Служби безпеки України або регіонального органу Служби безпеки України.
Відтак, у разі прийняття цього положення, Служба безпеки України на підставі власного запиту набуде права доступу отримувати будь-яку інформацію про будь-якого абонента без рішення суду, без відкриття проваджень у контррозвідувальних та оперативно-розшукових справах, мотивуючи власний запит тільки тим, що інформація потрібна «в інтересах національної безпеки».
Відповідно до статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Тобто, Конституцією України вже гарантовано, що у чітко визначених випадках інформація про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі про отримання послуг, їх тривалість, зміст, маршрути передавання, може бути надана оператором, провайдером телекомунікацій тільки на підставі рішення/ухвали суду.
Відповідно до частин першої та третьої статті 34 Закону України «Про телекомунікації» оператори, провайдери телекомунікацій повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору, наданих телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо. Інформація про споживача та про телекомунікаційні послуги, що він отримав, може надаватись у випадках і в порядку, визначених законом. В інших випадках зазначена інформація може поширюватися лише за наявності письмової згоди споживача.
Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про телекомунікації» персонал оператора, провайдера телекомунікацій несе відповідальність за порушення вимог законодавства України щодо збереження таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, а також інформації з обмеженим доступом щодо організації та функціонування телекомунікаційних мереж в інтересах національної безпеки, оборони та охорони правопорядку.
Норма, запропонована у проекті Закону, суперечить і статтям 119, 121 Закону України «Про електронні комунікації», який набуде чинності з 01.01.2022, де визначено, що постачальники електронних комунікаційних послуг повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність даних щодо кінцевого користувача, отриманих при укладенні договору про надання електронних комунікаційних послуг та наданні електронних комунікаційних послуг, щодо, зокрема, факту отримання кінцевим користувачем електронних комунікаційних послуг; змісту інформації, що передається та/або отримується кінцевим користувачем; обсягу, змісту, маршрутів передачі інформації (даних), у тому числі даних, що обробляються з метою передачі інформації в електронних комунікаційних мережах або оплати електронних комунікаційних послуг; даних про місцезнаходження, до яких відносяться будь-які дані, що обробляються постачальником електронних комунікаційних послуг при наданні послуг електронних комунікацій, у тому числі щодо розташування термінального обладнання. Інформація про електронні комунікаційні послуги, отримані кінцевим користувачем, може надаватися за наявності його попередньої згоди, вираженої у письмовій чи будь-якій іншій формі, що дає змогу зробити висновок про факт надання такої згоди або у порядку та відповідно до вимог Конституції України та законів України. Доступ до інформації про споживача, факти надання електронних комунікаційних послуг, у тому числі до даних, що обробляються з метою передачі такої інформації в електронних комунікаційних мережах, здійснюється виключно на підставі рішення суду, слідчого судді у випадках та порядку, передбачених законом.
Враховуючи наведене, з метою недопустимості неправомірного збирання інформації про особу, для захисту прав та свобод громадян, гарантованих Конституцією України, пропонуємо, підпункт 1 частини четвертої статті 13 проекту Закону доповнити таким реченням:
«Інформація від оператора, провайдера телекомунікацій про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі про отримання послуг, їх тривалість, зміст, маршрут передавання тощо може бути отримана на підставі ухвали слідчого судді чи судового рішення.»
Тому, враховуючи, що згадана позиція ІнАУ щодо норми у проекті Закону також схожа і підтримана народними депутатами України при поданні своїх поправок до проекту Закону, то, у ході голосування за проект Закону, просимо народних депутатів наполягати та підтримати при голосуванні такі поправки до проекту Закону: 699- Н.д. Кузьміних С.В. (р.к. №273), 707- Н.д. Федієнко О.П. (р.к. №89), 743- Н.д. Сюмар В.П. (р.к. №201), 745- Н.д. Кравчук Є.М. (р.к. №108), Н.д. Циба Т.В. (р.к. №426), Н.д. Потураєв М.Р. (р.к. №94), Н.д. Санченко О.В. (р.к. №433), Н.д. Швець С.Ф. (р.к. №415), 747- Н.д. Федієнко О.П. (р.к. №89), 748- Н.д. Федієнко О.П. (р.к. №89).
2. У тексті проекту Закону надано визначення терміну «спеціальні інформаційні операції», із якого слідує, що це контррозвідувальний захід. Але, що це за дії, що можуть вказувати на право та підстави проведення Службою безпеки України спеціальних інформаційних операцій, яка процедура і т.д. у тексті проекту Закону не розкрито.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про національну безпеку України» державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо. У статті 19 цього Закону вже визначено, що Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина, зокрема, контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об’єктів критичної інфраструктури.
Відтак, залишається незрозуміло, навіщо у проекті Закону вигадувати нову «конструкцію» - «спеціальні інформаційні операції», адже забезпечення інформаційної безпеки вже й так віднесено до повноважень Служби безпеки України. Проте, при нечіткості формулювань, відсутності конкретних статей в КК України, які б визначали окремі види кримінальних правопорушень чи злочинів щодо захисту саме інформаційної безпеки, не виключено, з використанням нечітко сформульованих повноважень, права надавати Рекомендації чи то Офіційні застереження, можуть відбуватись зловживання правом та повноваженнями працівниками Служби безпеки України.
Враховуючи наведене, пропонуємо із тексту проекту Закону виключити визначення терміну «спеціальні інформаційні операції», підпункт 15 частини першої статті 11 проекту Закону та всі інші положення з даного питання (зокрема, пункти 7, 15 частини першої статті 11 проекту Закону, пункт 3 частини другої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність»).
3. У п.п.3-5 статті 7 до Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» йдеться про тимчасове обмеження доступу до визначених (ідентифікованих) інформаційних ресурсів (сервісів). Разом з цим, у цьому положенні не визначено від кого саме Служба безпеки України вимагатиме здійснювати тимчасове обмеження доступу до визначених (ідентифікованих) інформаційних ресурсів (сервісів). Такі дії повинні здійснюватися саме володільцями визначених (ідентифікованих) інформаційних ресурсів (сервісів) або дата-центрами, де розміщуються ці сервіси (ресурси), що передусім було б технічно вірним рішенням.
Зазначене, а саме, нечіткість сформульованого законодавчого положення, в свою чергу, знову породжуватиме ускладнення виконання вимог Закону за причин відсутності такої технічної можливості в окремих операторів, провайдерів телекомунікацій, бо технічно блокування і видалення Інтернет-контенту можливе лише в разі його виконання володільцем вебсайту або дата-центром, де розміщений цей контент.
Додатково зауважуємо, що в кінці речення у п.п.3-5 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» після слів «…з використанням технічних засобів, що встановлюються операторами, провайдерами телекомунікацій та іншими суб’єктами господарювання» необхідно доповнити словами та знаком «… , у порядку, встановленому законом,».
Враховуючи наведене, пункт 7 частини першої статті 11 проекту Закону, п.п.3-5 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», потребують доопрацювання.
Разом з цим, враховуючи, що до п.п.3-5 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» народними депутатами України було подано поправки, просимо підтримати: 2162 - Н.д. Потураєв М.Р. (р.к. №94), 2163 - Н.д. Устінова О.Ю. (р.к. №213), 2165- Н.д. Красов О.І. (р.к. №381), 2167- Н.д. Федієнко О.П. (р.к. №89).
4. Проектом Закону, у частині тринадцятій статті 8 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», пропонується встановити, що «З метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України, мінімізації та/або нейтралізації негативних наслідків реалізації загроз державній безпеці органи та підрозділи Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, за її результатами за необхідності проводять профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; в разі виявлення в ході цієї роботи осіб, які потребують попереджувального впливу, оголошують їм офіційне застереження, надають рекомендації з питань забезпечення державної безпеки».
Але, що таке «профілактика правопорушень» Службою безпеки України, що означає «за необхідності», «попереджувальний вплив», у тексті проекту Закону не розкрито. Тобто, працівники Служби безпеки України матимуть право суб’єктивно оцінювати і визначати будь-які дії такими, що потребують «профілактики» чи то «попереджувального впливу».
Разом з цим, незрозуміло, та й в тексті проекту Закону не розкрито, чому Служба безпеки України, у разі виявлення дій, які можуть створювати загрозу національній безпеці України, тобто, державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційному ладу та іншим національним інтересам від реальних та потенційних загроз, припинятиме такі дії, надаючи рекомендації чи то офіційні застереження, а не використовуватиме, наприклад, напряму норми Кримінального кодексу України.
Звертаємо увагу, що Головним юридичним управлінням у своєму висновку від 18.10.2021 також надано слушні зауваження до частини третьої статті 27 проекту Закону.
Враховуючи вищенаведене, частину тринадцяту статті 8 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» пропонуємо виключити, підтримавши поправку 2212- Н.д. Устінова О.Ю. (р.к. №213).
З повагою
Голова Правління Інтернет Асоціації України О. Савчук