Голові Комітету Верховної Ради України
з питань гуманітарної та інформаційної політики
ПОТУРАЄВУ М.Р.
Вих. № 109
від 19.12.2024
Щодо проекту Закону № 12111 від 10.10.2024
Шановний Микито Руслановичу!
Інтернет Асоціація України (ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій, висловлюємо Вам свою повагу та звертаємося з приводу наступного.
10 жовтня 2024 року у Верховній Раді України за № 12111 зареєстровано проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності медіа (далі – проект Закону), ініційований народними депутатами України Потураєвим М.Р., Кравчук Є.М. та іншими.
5 грудня 2024 року проект Закону прийнято за основу з урахуванням пропозицій Комітету із доопрацюванням положень відповідно до ч.1 ст.116 Регламенту.
ІнАУ, за результатом вивчення проекту Закону, надає окремі зауваження та пропозиції, які просимо розглянути та врахувати при підготовці тексту до другого читання.
1. Пункт 4 частини третьої статті 22 Закону України «Про медіа» (далі – Закон) пропонуємо викласти в редакції:
«4) вести облік кількості користувачів своїх медіа-сервісів, щопівроку надавати цю інформацію Національній раді через електронний кабінет відповідно до порядку та методики, що затверджуються Національною радою, з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних. Доступ до кількісних показників інформації щодо користувачів медіа-сервісів провайдера аудіовізуальних сервісів, якщо така інформація не є конфіденційною, не може бути обмежено.».
На наш погляд, саме така редакція положення є більш чіткою, оскільки, зацікавлені особи матимуть доступ саме до кількісних показників інформації щодо користувачів медіа-сервісів, проте, доступ до інформації щодо користувачів медіа-сервісів, якщо така міститиме конфіденційні дані, буде обмеженим, що повністю узгоджується із законодавством України.
Абзацом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» встановлено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.
2. Змінами до пункту 5) частини п’ятої статті 63 Закону пропонується встановити, коли для реєстрації заявник подає заяву за формою, встановленою Нацрадою, то у формі зазначаються відомості, зокрема: для сервісів, що надаються через мережу Інтернет - вид IP-адреси, з якої здійснюється поширення сервісу (статична чи динамічна), IP-адреса або діапазон IP-адрес, з яких здійснюється поширення сервісу (для статичних адрес); доменні імена, за якими медіа доступне в мережі Інтернет, із зазначенням реєстрантів відповідних доменних імен (щодо фізичних осіб - прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, громадянство, відомості про місце проживання або місце перебування, щодо юридичних осіб - ідентифікаційні дані); територія надання сервісів.
Тобто, з зазначеного формулювання слідує, якщо ІР-адреса динамічна, то її ідентифікаційні ознаки вказувати не потрібно. А для статичних ІР-адрес – потрібно вказати її, або зазначити діапазон ІР-адрес. Проте, що таке «діапазон ІР-адрес» для статистичної ІР-адреси, не визначено в українському законодавстві. Тому, для чіткого та однакового застосування такого законодавчого положення, потрібно зазначити, що саме у цьому Законі слід розуміти під «діапазоном ІР-адрес» статичної адреси.
3. Проектом Закону запропоновано частину восьму статті 63 Закону доповнити новим абзацом, згідно з яким «У разі відмови заявника від реєстрації суб’єктом у сфері медіа за його клопотанням, а також у разі ухвалення Національною радою рішення про відмову у реєстрації суб’єкта у сфері медіа, реєстраційний збір, сплачений таким заявником, зараховується до Державного бюджету України.»
Разом з цим, пропонуємо, виключити положення, якщо заявник сам відмовляється від реєстрації, тому що обставини щодо такого рішення заявника можуть бути різні, тим більше в умовах воєнного стану в країні. З підстав, коли це рішення Нацради про відмову у реєстрації, то це можна зрозуміти так, що працівниками Нацради виконано певну роботу по розгляду документів, що відповідно має бути оплаченим. Проте, коли заява, до винесення рішення Нацради, відкликається заявником, вважаємо несправедливим, що сплачений ним реєстраційний збір не повертається.
Тому, вказане вище положення у проекті Закону пропонуємо викласти у редакції:
«У разі ухвалення Національною радою рішення про відмову у реєстрації суб’єкта у сфері медіа, реєстраційний збір, сплачений таким заявником, зараховується до Державного бюджету України.»
4. Проектом Закону пропонується виключити пункт 4) частини другої статті 87 Закону, згідно з яким акти індивідуальної дії Національної ради у своїй мотивувальній частині повинні містити: 4) у рішенні про відмову у видачі ліцензії, про відмову у внесенні особи до Реєстру, про відмову у продовженні строку дії ліцензії повинні міститися додатково такі дані: детальні підстави для відмови, а саме обставини, з яких Національна рада виходила, приймаючи відповідне рішення; нормативне обґрунтування прийнятого рішення, а саме посилання на норму закону України, відповідно до якої встановлені Національною радою обставини надають їй право прийняти відповідне рішення; обґрунтування надання переваги іншим учасникам. У разі прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за підсумками конкурсного відбору в рішенні зазначається, чи мала особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову, встановлені законом переваги на отримання ліцензії, чи мали інші особи такі самі або інші переваги, з яких міркувань виходила Національна рада, надаючи перевагу щодо видачі ліцензії переможцю конкурсу, а не заявникові.
Разом з цим, пропонуємо залишити чинну редакцію цього законодавчого положення, інакше будуть взагалі відсутні вимоги до мотивувальної частини рішень Нацради. Та за таких умов, тобто відсутності чітких вимог до мотивувальної частини, таке рішення буде не інформативним та не мітитиме відомостей про обставини вчинення порушення, нормативне обґрунтування, в чому саме порушення тощо. Зазначене унеможливить ефективний захист суб’єктів у сфері медіа, в т.ч. у суді, адже вони не володітимуть повною інформацією про вчинене ними порушення і чим це порушення мотивує/обґрунтовує Нацрада, які докази можна використовувати на захист своїх прав тощо.
5. Також, у статті 101 Закону пропонується зменшити строки сплати штрафів. Зараз на це встановлено 60 днів, а пропонується 45 днів з дня оприлюднення відповідного рішення на офіційному вебсайті Національної ради.
Просимо залишити чинну редакцію частини першої статті 101 Закону, оскільки існуючий строк є достатнім для вирішення питання для сплати штрафу або підготовки позову, у разі наміру оскаржити рішення Нацради до суду, а також його перерахування.
6. Змінами до підпункту 15) пункту 2 Розділу XIV. Прикінцеві положення Закону України «Про правотворчу діяльність» пропонується, виключити положення, згідно з яким нормативно-правові акти Національної ради підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (і далі – за текстом).
Разом з цим, пропонуємо це положеннязалишити в чинній редакції Закону, оскільки державна реєстрація нормативно-правових актів державним органом – Міністерством юстиції України, вважаємо, ніяким чином не може розцінюватись як втручання в діяльність Нацради. Разом з цим, така процедура є додатковим запобіжником недопущення прийняття неправомірних актів, які є обов’язковими до виконання суб’єктами у сфері медіа.
Про результати розгляду цього листа просимо повідомити письмово.
З повагою
Голова Правління ІНТЕРНЕТ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ Олександр САВЧУК