Лист № 09/1-4 від 03.02.2021 ВРУ щодо зауважень до проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства про захист економічної конкуренції (№ 6573 від 31.01.2022)

Вихідні реквізити
Вих. № 09/1-4 від 03.02.2022
Відправник
ІнАУ, Інтернет Асоціація України
Отримувач
Комітет Верховної Ради України з питань економічного розвитку
Комітет Верховної Ради України з питань правової політики
Комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності
Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань економічного розвитку

НАТАЛУСІ Д.А.

 

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань правової політики

КОСТІНУ А.Є.

 

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань правоохоронної діяльності

ІОНУШАСУ С.К.

 

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань антикорупційної політики

РАДІНІЙ А.О.

Вих. № 09/1-4

від 03.02.2022

 

Щодо зауважень до проекту Закону

(№ 6573 від 31.01.2022)

 

Інтернет Асоціація України, яка об’єднує понад 230 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій, висловлюємо Вам свою повагу та звертаємося з приводу наступного.

31 січня 2022 року у Верховній Раді України за № 6573 зареєстровано проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства про захист економічної конкуренції (далі – проект Закону), ініціаторами якого є народні депутати України Железняк Я.І., Івченко Є.В. та інші.

Ознайомившись із змістом проекту Закону, вважаємо за доцільне надати до вашого комітету нижченаведені зауваження та пропозиції до тексту проекту Закону.

1. Закон – це державний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов’язкових правил поведінки суб’єктів цих відносин. Нормативні положення закону не повинні містити зайвої деталізації. Потрібно завжди пам’ятати, що закон регулює суспільні відносини, а не вирішує конкретне питання для конкретної фізичної чи юридичної особи (так зазначено у Правилах оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки (Методичні рекомендації).

Натомість, окремими доповненнями до Закону України «Про захист економічної конкуренції» запропоновано надмірну та теоретичну деталізацію положень цього Закону, що доречно робити у підзаконному акті. З огляду на наведене, з тексту проекту Закону доречно виключити статті 35-1 та 41-1.

З урахуванням цього, потребують корегування відповідні положення, якими запропоновано зміни до Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

 

2. Ініціаторами проекту Закону у статті 37-1 до Закону України «Про захист економічної конкуренції» запропоновано встановити строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Така ініціатива доволі слушна, адже, дійсно, є непоодинокими випадки, коли органами Антимонопольного комітету України занадто тривало розглядаються справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. В основному, коли за захистом своїх прав з відповідними заявами до органів Антимонопольного комітету України звертаються суб’єкти господарювання, то предмет такого звернення, зазвичай, потребує якнайшвидшого врегулювання та вирішення. Проте, не зрозуміло якими дослідженнями керуються ініціатори проекту Закону, коли пропонуються такі строки розгляду справ, як, до прикладу, справи про антиконкурентні узгоджені дії між конкурентами, передбачені статтею 6 Закону – протягом п’яти(!) років з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи і при цьому, до такого граничного строку не зараховується час на отримання від відповідача інформації на вимогу органів Антимонопольного комітету України у цій справі.

Крім цього, вважаємо, що у частині 8 статті 37-1 до Закону України «Про захист економічної конкуренції» взагалі запропоноване положення про «узаконення» корупційних дій: «Якщо протягом граничних строків розгляду справи, передбачених частинами першою - четвертою цієї статті, органом Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, справа підлягає закриттю у зв’язку з недоведенням вчинення порушення».

Таким чином, орган Антимонопольного комітету України фактично зможе формально «проводити» дослідження впродовж законного граничного строку розгляду справи, а потім, нібито на «законних» підставах, таку справу зможе закрити. Хоча, порушення законодавства про захист економічної конкуренції може бути досить суттєвим.

 

3. Редакція статті 52-1 до Закону України «Про захист економічної конкуренції», у якій ініціаторами проекту Закону запропоновано врегулювати підстави та порядок звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій також містить підґрунтя для вчинення державними службовцями корупційних діянь. Так, у частині другій цієї статті до Закону пропонується, що Антимонопольний комітет України, а, точніше службовець Комітету, відділення, якому/яким доручено збирання та аналіз доказів у певній справі про антиконкурентні узгоджені дії, буде суб’єктивно оцінювати, чи має певний доказ, поданий учасником відповідних антиконкурентних узгоджених дій, суттєве значення для прийняття рішення у справі чи не матиме. І, саме від рішення такого службовця залежатиме розмір штрафу, який буде потім накладено на такого суб’єкта. При цьому, у тесті проекту статті 52-1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» деталізація, що таке «доказ, який має суттєве значення для прийняття рішення у справі», не визначено.

 

4. Ініціатори проекту Закону пропонують пункт 3 статті 15 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» викласти у такій редакції: «3) у випадках та порядку, передбачених законом, мати безперешкодний доступ до приміщень підприємств, установ та організацій, транспортних засобів чи інших володінь, які перебувають у власності або користуванні об'єкта перевірки до місць зберігання інформації, що перебуває у володінні, та/або користуванні, та/або розпорядженні суб’єкта господарювання, об’єднання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (комп’ютерів, засобів електронної комунікації та зберігання інформації, серверів, сейфів, робочих місць працівників тощо) незалежно від їх місцезнаходження, одержувати копії такої інформації, оригінали або засвідчені належним чином копії документів, опломбовувати (опечатувати) приміщення, системи комунікації чи місця зберігання інформації, проводити огляд приміщень та інших володінь суб'єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.»

Схожі положення пропонуються і до пункту 5 статті 16 та пункту 4 статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

Складно уявити, що саме ініціатори проекту Закону розуміють у виразі «у випадках та порядку, передбачених законом», але, пропозиції щодо доступу до електронних комунікаційних мереж та отримання інформації про електронні комунікаційні послуги несумісні із положеннями, закріпленими в існуючому законодавстві та суперечать Конституції України. Нижченаведені нами пояснення стосуються сфери електронних комунікацій, а також можливості настання негативних наслідків у разі доступу до засобів постачальників електронних комунікаційних послуг/мереж.

Відповідно до статті 8 Конституції України: в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Статтею 32 Конституції України гарантовано, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У статті 119 Закону України «Про електронні комунікації» врегульовано питання  захисту інформації про кінцевого користувача та надані електронні комунікаційні послуги, а саме:

«1. Постачальники електронних комунікаційних послуг повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність даних щодо кінцевого користувача, отриманих при укладенні договору про надання електронних комунікаційних послуг та наданні електронних комунікаційних послуг, у тому числі щодо:

1) персональних даних споживача;

2) факту отримання кінцевим користувачем електронних комунікаційних послуг;

3) змісту інформації, що передається та/або отримується кінцевим користувачем;

4) обсягу, змісту, маршрутів передачі інформації (даних), у тому числі даних, що обробляються з метою передачі інформації в електронних комунікаційних мережах або оплати електронних комунікаційних послуг;

5) даних про місцезнаходження, до яких відносяться будь-які дані, що обробляються постачальником електронних комунікаційних послуг при наданні послуг електронних комунікацій, у тому числі щодо розташування термінального обладнання. Ця вимога не поширюється на випадок передачі даних про місцезнаходження абонента, що здійснює виклик до служби екстреної допомоги за номером 112;

6) даних про спроби виклику між певними кінцевими точками електронної комунікаційної мережі, в тому числі про невдалі спроби виклику (таких, що були ініційовані і не отримали відповіді) або перерване з’єднання.

5. Інформація про електронні комунікаційні послуги, отримані кінцевим користувачем, може надаватися за наявності його попередньої згоди, вираженої у письмовій чи будь-якій іншій формі, що дає змогу зробити висновок про факт надання такої згоди або у порядку та відповідно до вимог Конституції України та законів України.»

Відповідно до частини першої статті 121 Закону України «Про електронні комунікації» доступ до інформації про споживача, факти надання електронних комунікаційних послуг, у тому числі до даних, що обробляються з метою передачі такої інформації в електронних комунікаційних мережах, здійснюється виключно на підставі рішення суду, слідчого судді у випадках та порядку, передбачених законом.

Крім невідповідності запропонованих у проекті змін, очевидно, ініціатори не врахували того факту, що доступ до комп’ютерів, засобів електронної комунікації, серверів, виконання дій із зберігання інформації тощо потребує наявності у спеціаліста відповідних знань. Проте, подібні зміни, зокрема, щодо кваліфікації працівників, які можуть виконувати подібні дії, проектом Закону не запропоновано.

 

Враховуючи вищенаведене, при розгляді проекту Закону вашим комітетом, просимо врахувати надані у цьому листі зауваження та прийняти висновок про доцільність повернення проекту Закону його ініціаторам на доопрацювання.

 

З повагою

Голова Правління Інтернет Асоціації України                                     Олександр Савчук