Голові Державної регуляторної служби України
Ляпіній К.М.
вул. Арсенальна, 9/11, м. Київ 01001
Копія: Голові Державної служби спеціального зв’язку
та захисту інформації України
ЄВДОЧЕНКУ Л.О.
вул. Солом’янська, 13, м. Київ 03110
Вих. № 134
від 15 травня 2019 року
Шановна Ксеніє Михайлівно!
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств сфери ІКТ, засвідчує Вам свою повагу та звертається з наступним.
11.05.2019 Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України (далі – ДССЗЗІ) подала на повторне погодження до Державної регуляторної служби України проект наказу «Про затвердження Вимог щодо рівня якості послуг із передачі даних і доступу до Інтернету» (далі – Проект наказу).
Проект наказу, як зазначається в Аналізі регуляторного впливу, розроблено на виконання Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV.
В рамках проведеного громадського обговорення цього документу, були враховані деякі технічні аспекти щодо вимог до рівня якості, в тому числі подані ІнАУ. Але, на жаль, поза увагою громадського обговорення залишились базовий аспект стосовно цього нормативного акту, а саме, відповідність принципам державної регуляторної політики.
Ряд досліджень, в тому числі проведених за участю міжнародних дослідницьких компаній, свідчить про передові позиції України у світі за показниками якості доступу до мережі Інтернет, причому не лише за відносним показником ціна/якість, а й за абсолютними показниками якості доступу. Це одна з небагатьох сфер, якою Україна може пишатися. Така ситуація на вітчизняному сегменті доступу до мережі Інтернет зумовлена:
- надзвичайно високою ринковою конкуренцією і відсутність монополізму;
- відносним невтручанням держави (до цього часу) у розвиток сегменту, що давало можливість спрацювати ринковим механізмам;
- наявністю великої кількості інструментів і програм, які дають можливість споживачу самостійно, без посередництва чиновників, оцінити якість доступу до Інтернету (на відміну від телефонії) і зробити обґрунтований вибір провайдера.
Намагання впровадження Проекту наказу – це чергова спроба зруйнувати ці досягнення в угоду чиновницькому бажанню до регулювання і контролю, яка підкріплюється зацікавленістю 5-6 найбільших операторів отримати додаткові механізми перерозподілу ринку на свою користь за рахунок того, що малому і середньому бізнесу важче впроваджувати громіздкі і дорогі механізми контролю якості.
Аргументом необхідності впровадження Проекту наказу висунуто необхідність виконання статей діючого Закону України «Про телекомунікації», який було прийнято понад півтора десятиліття тому головним чином для ринку телефонії. Цей Закон на сьогодні надзвичайно застарів, і відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС уже кілька років тому він мав бути замінений на сучасний Закон про електронні комунікації з абсолютно іншими підходами щодо якості послуг.
В умовах декларованого Урядом України курсу на дерегуляцію і наявністю цілого ряду урядових постанов з цього приводу викликає подив намагання саме зараз впроваджувати застарілі вимоги прописаного для телефонії закону, які не виконувались впродовж десятиліть, замість виконання зобов’язань України щодо прийняття нового сучасного законодавства в сфері електронних комунікацій.
Повертаючись до принципів державної регуляторної політики, мусимо констатувати, що Проект наказу суперечить всім цим принципам, визначеним статтею 4 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, а саме:
- доцільності, оскільки замість одного з найкращих у світі співвідношень ціна/якість, яка наразі гарантовано підтримується ринковими механізмами, український споживач змушений буде сплачувати забаганки контролерів якості, витрати операторів і амбіції монополістів;
- адекватності, адже замість впровадження нового законодавства в сфері електронних комунікацій відповідно до сучасних вимог і міжнародних зобов’язань України пропонується провадити сумнівні застарілі механізми контролю якості, орієнтовані переважно на телефонію;
- ефективності і передбачуваності, оскільки запровадження пропонованого механізму контролю якості замість декларованого ефекту захисту прав споживачів призведе до збільшення вартості послуг для споживачів і адміністративному тиску на суб’єктів господарювання;
- збалансованості, оскільки існуючий сьогодні баланс буде порушено на користь крупних гравців, яким буде значно легше впровадити процедуру контролю якості і налагодити «спілкування» з контролерами якості;
- прозорості, адже пропонований механізм контролю якості громіздкий і непрозорий, що несе корупційні ризики.
З огляду на зазначене, просимо відмовити в повторному погодженні проект наказу «Про затвердження Вимог щодо рівня якості послуг із передачі даних і доступу до Інтернету» і запропонувати Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України опрацювати зазначений документ, в разі необхідності, після прийняття нового Закону України «Про електронні комунікації».
З повагою
Голова Правління Інтернет Асоціації України О.Федієнко