Лист № 06 від 31.01.2020 МКМС України щодо пропозицій до законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації»

31.01.2020
Вихідні реквізити: 
Вих. № 06 від 31.01.2020
Відправник: 
ІнАУ, Інтернет Асоціація України
Отримувач: 
Міністерство культури, молоді та спорту України

Міністру культури, молоді та спорту України

БОРОДЯНСЬКОМУ В.В.

вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01030

 

Вих. № 06

від 31 січня 2020 року

 

Зауваження та пропозиції до законопроекту

 

Шановний Володимире Володимировичу!

Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.

Міністерством культури, молоді та спорту України на власному вебсайті http://mkms.gov.ua/ оприлюднено порівняльну таблицю проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» для обговорення. Як зазначено в інформації на вебсайті, цей законопроект покликаний забезпечити реалізацію права громадян на доступ до достовірної збалансованої інформації через запровадження механізмів боротьби з дезінформацією в інформаційному просторі України та підвищення рівня медіаграмотності населення в умовах гібридної агресії РФ.

ІнАУ, здійснивши аналіз положень законопроекту, надає зауваження та пропозиції, які просимо врахувати.

1. Змінами до статті 4 Закону України «Про інформацію» суб’єктами інформаційних відносин пропонується визнати, зокрема, операторів телекомунікацій.

Проте, оператори телекомунікацій не можуть визнаватись суб’єктами інформаційних відносин з наступного.

 Відповідно до визначень, даних у статті 1 Закону України «Про телекомунікації»:

оператор телекомунікацій - суб’єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж;

телекомунікації (електрозв’язок) - передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.

Статтею 6 Закону України «Про телекомунікації» встановлено, що одним із принципів діяльності у сфері телекомунікацій є доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті. А, частиною четвертою статті 40 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.

 Отже, із запропонованих змін до статті 4 Закону України «Про інформацію», а саме, із п.5, пропонуємо виключити словосполучення «оператори телекомунікацій».

2. Статтю 1 Закону України «Про інформацію» запропоновано доповнити визначенням терміну «обмеження доступу», відповідно до якого, це «заходи, які унеможливлюють перегляд інформації, розміщеної в мережі Інтернет або розповсюдженої за допомогою сервісу обміну миттєвими повідомленнями, а також унеможливлюють розміщення і перегляд інформації на вебсайті, вебсторінці, обліковому записі, каналі власником та будь-якими іншими особами». А, відповідно до частини шостої статті 285-1, якою пропонується доповнити КУпАП, Уповноважений з питань інформації матиме право звертатись до суду із заявою про обмеження доступу до інформації, поширеної через мережу Інтернет або за допомогою сервісу обміну миттєвими повідомленнями, у разі несвоєчасної відповіді або відсутності відповіді на заяву про відповідь або заяву про спростування, що подано Уповноваженим з питань інформації.

Разом з тим, у тексті законопроекту не вказується, які це заходи (їх перелік) та ким вони вживаються, адже, за визначенням, наданим у статті 1 Закону України «Про телекомунікації» «Інтернет» - «всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами». Нечіткість формулювання запропонованого законодавчого припису унеможливлює надання повного обсягу заперечень щодо недоцільності та неточності такого визначення.

Також, в тексті законопроекту застосовується термін «технічний посередник» (наприклад, доповнення статтею 55 до Закону України «Про інформацію»), визначення якого не надано.

3. Разом з цим, не дивлячись на надані зауваження, вважаємо, що прийняття закону з його положеннями у запропонованій редакції суперечитиме Конституції України в частині:

- права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3);

- кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина друга статті 32);

- кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34);

- конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (стаття 64).

Запропоновані положення законопроекту містять загрозу порушення права громадян на захист персональних даних, що гарантовано низкою положень європейського та національного законодавства.

Крім того, статтею 10 КОНВЕНЦІЇ про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.97 № 475/97-ВР, зі змінами та доповненнями (далі – Конвенція), визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів….Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені Законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Проте, на наш погляд, законопроектом запропоновані положення, за якими будь-яка інформація може бути визнаною дезінформацією за суб’єктивним та упередженим рішенням Уповноваженого органу з понесенням невинними особами значної фінансової відповідальності. Законопроектом не запропоновано тих положень, відповідно до яких працівники Уповноваженого органу (а також Асоціації професійних журналістів, яку пропонується створити) відповідали би критеріям безсумнівної довіри усього суспільства, володіли неупередженою репутацією та відсутністю політичної заангажованості тощо. Відсутній навіть орієнтовний перелік інформації, яка може підлягати обмеженню у відповідності до статті 10 Конвенції. До прикладу, у статті 21-1, якою пропонується доповнити Закон України «Про інформацію», наведено лише загальні положення і немає жодного положення стосовно того, яка саме інформація може бути розцінена як дезінформація відповідно до мети закону та визнається в країні небезпечною та такою, що може порушити сферу інформаційної безпеки. Рівно, як розробники запропонованого до обговорення тексту законопроекту не вказують період, на який у державі може бути впроваджено запропоновані конституційні обмеження громадянам. Тому, запропоновані у законопроекті положення можуть використовуватись в інтересах окремих осіб, для захисту їх прав, а не для захисту населення країни.

Окрім того, вважаємо, що текст законопроекту наповнено нечіткими дефініціями, що, у разі прийняття закону, по-перше, надасть змогу робити суб’єктивні висновки з притягненням до відповідальності осіб, а, по-друге, практичного застосування такі положення не набудуть.

 

Враховуючи вищенаведене, вважаємо проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» в цілому таким, що суперечить статті 10 КОНВЕНЦІЇ, окремим нормам європейського та національного законодавства, окремі положення якого, у разі прийняття закону, можуть призвести до порушення прав громадян, гарантованих Конституцією України.

 

З повагою

Голова Правління Інтернет Асоціації України                                                                                                                    А. Пятніков