Лист № 143-1 від 18.08.2017 Голові ДССЗЗІ Євдоченку Л.О. щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про телекомунікації» і «Про радіочастотний ресурс України»

18.08.2017
Вихідні реквізити: 
Вих. № 143-1 від 18.08.2017
Відправник: 
ІнАУ, Інтернет Асоціація України
Отримувач: 
ДССЗЗІ, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України

Голові Адміністрації Державної

служби спеціального зв’язку та з

ахисту інформації України

Євдоченку Л.О.

  вул. Солом’янська, 13, м. Київ, 03110

 

Копія: Державна регуляторна служба України

вул. Арсенальна, 9/11, м. Київ, 01011

 

 

Вих. №­­­ ____

Від «__» серпня 2017 р.

 

Щодо проекту Закону України «Про внесення

змін до Законів України «Про телекомунікації»

і «Про радіочастотний ресурс України» щодо

ідентифікації абонентів рухомого (мобільного)

зв’язку та запровадження реєстрації кінцевого

обладнання за міжнародним ідентифікатором»

 

Шановний Леоніде Олександровичу!

 

Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ) засвідчує Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.

19 липня 2017 року на офіційному веб-сайті Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України: http://www.dsszzi.gov.ua у рубриці «Регуляторна діяльність», підрубриці «Повідомлення про оприлюднення та акти», оприлюднений проект Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про телекомунікації» і «Про радіочастотний ресурс України» щодо ідентифікації абонентів рухомого (мобільного) зв’язку та запровадження реєстрації кінцевого обладнання за міжнародним ідентифікатором» (далі – проект Закону).

ІнАУ, ознайомившись із змістом проекту Закону, вважає, що його положення суперечать окремим положенням Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про телекомунікації».

Зазначене обґрунтовуємо наступним.

Загальними засадами цивільного законодавства, як це визначено статтею 3 ЦК України, є, зокрема, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Статтею 205 ЦК України визначається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Крім цього, у частині першій статті 633 ЦК України надано визначення поняття «публічний договір» - договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). А, відповідно до частини четвертої статті 633 ЦК України підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Відтак, чинне законодавство не встановлює обов’язок укладення договору виключно у письмовій формі у сфері телекомунікацій.

Як зазначається в Аналізі регуляторного впливу до проекту Закону «знеособлений обіг ідентифікаційних телекомунікаційних карток на ринку, а також відсутність реєстрації кінцевого обладнання за міжнародним ідентифікатором унеможливлюють процедуру ідентифікації споживачів послуг та обладнання при проведенні правоохоронними органами заходів щодо запобігання та розкриття правопорушень, а також заходів із забезпечення національної безпеки в умовах кібернетичних загроз, які поширюються останнім часом». «Тому впровадження процедури використання ідентифікаційних телекомунікаційних карток на підставі договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг дасть змогу вирішити ці питання».

Проте, вважаємо, що такі зміни до законодавства у сфері телекомунікацій не вирішать вказану проблему за відсутності встановленої у КК України відповідальності за кіберзлочини та нормативно визначених основ створення державної системи захисту критичної інфраструктури та плану заходів з її реалізації, відсутності законодавчого визначення основних понять задля можливості їх правильного застосування правоохоронними органами та судами при доведенні вчинення кіберзлочину.

На наш погляд, таке обґрунтування необхідності прийняття змін до законодавства у сфері телекомунікацій суперечить і окремим загальним принципам господарювання, встановленим у статті 6 ГК України, зокрема, щодо забезпечення вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України, заборони незаконного втручання органів державної влади та їх посадових осіб у господарські відносини.

В Аналізі регуляторного впливу до проекту Закону також зазначається, що ідентифікація абонентів рухомого (мобільного) зв’язку та запровадження реєстрації кінцевого обладнання за міжнародним ідентифікатором позитивно вплине на якість надання/отримання телекомунікаційних послуг та послуг на базі телекомунікацій, що зі свого боку дасть можливість ідентифікувати абонентів при проведенні заходів щодо забезпечення національної безпеки та запобігання вчиненню правопорушень.

Проте, у тексті Аналізу регуляторного впливу до проекту Закону це твердження ніяким чином не розкрито. Навпаки, на нашу думку, такі впровадження можуть призвести до зменшення обороту реалізації SIM-карток, а, відтак доходів суб’єктів ринку телекомунікацій та, відповідно, відрахувань до державного бюджету,

Крім цього, запропоновані зміни до законів України у сфері телекомунікацій направлені, в першу чергу, на встановлення додаткових зобов’язань для громадян. До того ж, зі змісту проекту Закону та Аналізу регуляторного впливу до проекту Закону,  незрозуміло чи встановлюватиметься плата за реєстрацією кінцевого обладнання за міжнародним ідентифікатором. Розробником проекту Закону не надано і фінансово-економічного обґрунтування, обов’язковість якого встановлена пунктами 2,3  параграфу 34 та параграфом 50 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМУ від 18.07.2007 № 950 (зі змінами).

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про телекомунікації» споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право, зокрема, на державний захист своїх прав; вільний доступ до телекомунікаційних послуг; безпеку телекомунікаційних послуг; вибір оператора, провайдера телекомунікацій; вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг, своєчасне і якісне одержання телекомунікаційних послуг.

Наразі серед операторів телекомунікацій присутня конкуренція із різноманітними пропозиціями послуг та сформованими пакетами цих послуг, акціями і т.д. Тому, споживач (абонент), в більшості, має не одну SIM-картку та використовує не одне обладнання для отримання телекомунікаційних послуг. Введення обов’язковості ідентифікації абонентів та реєстрації кінцевого обладнання за міжнародним ідентифікатором може призвести до того, що в потрібний момент споживач не зможе здійснити/отримати необхідний виклик, чим втратить можливість спілкування за встановленими контактами, понесене фінансові затрати, т.д. Крім цього, користуючись послугами одного оператора рухомого (мобільного) зв’язку, споживач може не отримати ці послуги внаслідок нестандартної ситуації (наприклад, крадіжка, технічні причини тощо), яка унеможливить надання послуг. Проте, споживач без ідентифікації та реєстрації, на сьогодні, може скористатись іншої карткою чи пристроєм, просто поруч придбавши їх, наприклад, у цілодобовому супермаркеті.

Відтак, запропоновані зміни до проектів Законів України у сфері телекомунікацій будуть мати негативний вплив на діяльність та конкуренцію на ринку послуг рухомого (мобільного) зв’язку та, навпаки, «забезпечать» надання неякісних послуг споживачам (абонентам).

Тобто, законодавчими нововведеннями, вважаємо, держава не гарантуватиме забезпечення громадянам (абонентам) прав, встановлених законом.  

Звертаємо також увагу, що стаття 22 Конституції України встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, ІнАУ не підтримує проект Закону, яким пропонуються зміни до Закону України «Про телекомунікації» щодо обов’язковості укладення письмового договору на телекомунікаційні послуги, обов’язкової реєстрації SIM-карток та зміни до Закону України «Про радіочастотний ресурс України» щодо впровадження реєстру міжнародних ідентифікаторів кінцевого обладнання та пропонує утриматись від подання проекту Закону до Верховної Ради України.

Крім зазначеного, закликаємо Державну регуляторну службу України відмовити у погодженні проекту Закону у разі його направлення Адміністрацією Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України на погодження.

 

 

З повагою,

 

Голова Правління

Інтернет Асоціації України                                                                                        О. Федієнко