Лист № 96 від 14.06.2021 Мінекономіки щодо надання пропозицій до законопроектів «Про захист послуг умовного доступу» та «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо захисту послуг умовного доступу»

Вихідні реквізити
Вих. № 96 від 14.06.2021
Відправник
ІнАУ, Інтернет Асоціація України
Отримувач
Міністерство економіки України

 

Першому віце-прем’єр-міністру України –

Міністру економіки України

ЛЮБЧЕНКУ О.М.

 

Вих. № 96

від 14.06.2021

 

Зауваження та пропозиції до законопроектів

 

Шановний Олексію Миколайовичу!

Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ) висловлює Вам свою повагу та, у відповідь на звернення Міністерства економіки України, надаємо зауваження та пропозиції до законопроектів «Про захист послуг умовного доступу» та «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо захисту послуг умовного доступу».

Вважаємо, що законопроект «Про захист послуг умовного доступу» потребує суттєвого доопрацювання з огляду на такі основні зауваження.

1. Законопроектна техніка. Відповідно до Правил оформлення проектів законів та основних вимог законодавчої техніки (Методичні рекомендації):

- з метою взаємного узгодження законопроекту із чинними законами та уникнення суперечностей слід проаналізувати все чинне законодавство,… а також визначити місце закону в загальній системі законодавства, галузі.

Проте, у законопроекті сплутано суспільні відносини, які регулюються відповідними законами України та, відповідно, повноваження регуляторів, а саме – відносини у сфері надання телекомунікаційних послуг та повноваження НКРЗІ, які регулюються Законом «Про телекомунікації» (з 01.01.2022 – Законом «Про електронні комунікації») та відносини у сфері телевізійного мовлення та повноваження Нацради з питань телебачення і радіомовлення, які регулюються законами «Про телебачення і радіомовлення» та «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення».

Зокрема, у статті 1 законопроекту запропоновано, що термін «регуляторний орган» вживається у значенні, наведеному у Законі «Про електронні комунікації». Таким чином, вважаємо, що для Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (далі – НКРЗІ) пропонується встановити невластиві їй повноваження. НКРЗІ на сьогодні діє відповідно до Положення про неї, затвердженого Указом Президента України, та відповідно до повноважень, закріплених у статтях 18, 19 Закону України «Про телекомунікації», де відсутні повноваження, які пропонується закріпити за нею, а саме, здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист послуг умовного доступу, рівно, як відсутні і законодавчо закріплені процедури накладення адміністративно-господарських санкцій. Реалізація Закону «Про електронні комунікації», без прийняття Закону про регулятора у сфері електронних комунікацій (законопроект № 4066), на наш погляд, унеможливлена. Тому, наразі, повноваження, які пропонується закріпити за НКРЗІ у межах існуючого законодавства (Закону України «Про телекомунікації», Положення про НКРЗІ тощо), буде суперечити Конституції та законам України. До того ж, у Законі України «Про електронні комунікації» також відсутні повноваження та права, а також обов’язки, до постачальників ЕКП, які пропонуються у цьому законопроекті, та відповідальність, яку пропонується «прив’язати» лише постачальникам ЕКП. Адже за існуючим законодавством НКРЗІ не має права та повноважень застосовувати адміністративно-господарські санкції, як це визначено та запропоновано у законопроекті. І навіть коли регуляторний орган набуде таких прав за Законом України «Про електронні комунікації» та Законом про регуляторний орган (який, до речі, до сьогодні ще не пройшов і перше читання), то реалізовувати свої повноваження зможе лише по відношенню до постачальників ЕКП. Зазначене не відповідатиме положенням, які запропоновано закріпити у преамбулі до законопроекту, зокрема, в частині того, що закон визначатиме відповідальність фізичних осіб і суб’єктів господарювання, які беруть участь у даній діяльності або користуються послугами умовного доступу.

За визначенням, наданим у Законі України «Про електронні комунікації» «регуляторний орган» - «постійно діючий центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв’язку України (Регулятор комунікаційних послуг, РКП)». Згідно зі статтею 1, дія цього Закону поширюється на відносини у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра щодо надання та отримання електронних комунікаційних послуг, постачання та доступу до електронних комунікаційних мереж, забезпечення конкуренції на ринках електронних комунікацій, а також щодо користування радіочастотним спектром, ресурсами нумерації та захисту прав користувачів послуг. Відтак, Закон України «Про електронні комунікації» та повноваження регуляторного органа жодним чином не поширюються на відносини у сфері послуг умовного доступу.

Слід зазначити, що Директиву № 98/94 включено до Плану заходів з виконання Угоди про Асоціацію, який затверджено постановою КМУ від 25.10.2017 № 1106, адаптація якої покликана на створення механізмів протидії застосуванню незаконних пристроїв несанкціонованого доступу до послуг, що засновані на умовному доступі або складаються з нього. Проте, форма та зміст написання запропонованої редакції законопроекту та те, що регуляторним органом у цій сфері пропонується визначити НКРЗІ, вказує, що суб’єктами відповідальності, зокрема, накладення штрафних санкцій, запропоновано встановити лише для операторів та провайдерів телекомунікацій, адже НКРЗІ має повноваження нагляду виключно за діяльністю операторів та провайдерів телекомунікацій (за новим Законом – постачальників ЕКП та ЕКМ). Тобто, решта юридичних та фізичних осіб не буде суб’єктами відповідальності. Таким чином, положення законопроекту направлені лише на єдину цільову групу – операторів, провайдерів телекомунікацій (постачальників ЕКМ), що вважаємо невірним та дискримінаційним. Зазначене питання не досліджено та не розкрито у пояснювальній записці до законопроекту.

- Нормативні положення закону не повинні містити зайвої деталізації. Мова викладення нормативного матеріалу має бути чітка та однозначна.

Проте, законопроект викладено настільки стисло, що взагалі деякі його положення окремо не розкрито. Натомість, вже чітко визначено межі адміністративно-господарської відповідальності.  До прикладу. Надається визначення терміну «заборонені послуги» як «послуги умовного доступу, надання яких на території України заборонено законом». І далі в тексті законопроекту цей термін не застосовується і не розкрито, зокрема, яким законом та який державний орган встановлює таку заборону? Де і яким чином суб’єкт господарювання чи фізична особа можуть бути ознайомлені з тим, що послуга є забороненою тощо. Зазначене призведе до неоднозначного тлумачення цього положення. Також, законопроектом пропонується «незаконно діючий засіб умовного доступу» визначити як «будь-яке обладнання або програмне забезпечення, розроблене або адаптоване для надання доступу до захищеної послуги без попередньої домовленості з постачальником послуг». Але, що таке «попередня домовленість», яким чином ця домовленість оформляється та хто такий «постачальник послуг», яких саме «послуг» взагалі не розкрито. «Споживач послуг умовного доступу (споживач)» пропонується визначити у законопроекті як «суб’єкт господарювання або фізична особа, яка замовляє та отримує доступ до захищених послуг», проте, у кого замовляє та отримує послугу, платно чи безоплатно, не розкрито. Крім того, визначення терміну «умовний доступ» відрізняється від терміну «система умовного доступу», даного у Законі України «Про електронні комунікації».

2. Законопроектом пропонується покласти на регуляторний орган невластиві повноваження в частині накладення адміністративно-господарських санкцій, в т.ч., виявлення окремих порушень, які можуть бути виключно наслідком проведення оперативно-розшукової діяльності. Зокрема, це пропозиція встановити такі види відповідальності та накладення регуляторним органом санкцій за:

- виробництво з метою збуту, збуту незаконно діючих засобів умовного доступу;

- зберігання з метою реалізації незаконно діючих засобів умовного доступу.

Тобто, довести такі факти (зокрема, факти виробництва, мети зловмисника тощо), на наш погляд, можливо в межах кримінального розслідування, але аж ніяк за процедурами накладення адміністративно-господарських санкцій.

Відтак, вважаємо, що принаймні ці два види відповідальності можуть бути в площині адміністративної чи-то кримінальної відповідальності, оскільки, це потребує проведення певних розслідувань, але не адміністративно-господарської відповідальності.

3. Також, вважаємо, що у законопроекті не запропоновано і чітких положень щодо врегулювання надання послуг умовного доступу, визначення прав та обов’язків учасників цих взаємовідносин тощо.

Крім зазначеного, звертаємо Вашу увагу, що, на сьогодні діяльність операторів, провайдерів телекомунікацій регулюється, в першу чергу законами України «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України», проте, у законопроекті та у супровідних документах до них є посилання на Закон України «Про електронні комунікації», який набере чинності з 01.01.2022. Таким чином, положення законопроекту є нечіткими та неконкретними, містять посилання на закон, який є нечинним в Україні.

 

З повагою

Голова Правління Інтернет Асоціації України                                                                                        А. Пятніков