Лист №141/1-4 від 01.09.2016 щодо пропозицій до проекту Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (реєстраційний № 4778 від 03.06.2016)

01.09.2016
Відправник: 
ІнАУ, Інтернет Асоціація України

Голові Комітету з питань законодавчого

забезпечення правоохоронної діяльності

Кожем'якіну А.А.

 

Голові Комітету з питань запобігання

і протидії корупції

Соболєву Є.В.

 

Голові Комітету з питань бюджету

Павелку А.В.

 

Голові Комітету з питань європейської

інтеграції

Іоновій М.М.

 

Вих. №141/1-4

від «01» вересня 2016 р.

 

 

Щодо пропозицій до проекту Закону України

«Про оперативно-розшукову діяльність»

(реєстраційний № 4778 від 03.06.2016)

 

 

Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ) висловлює Вам свою повагу та звертається з наступного приводу.

03 червня 2016 року у Верховній Раді України за № 4778 зареєстровано проект Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі – проект Закону).

Разом з цим, на наш погляд, проект Закону потребує певних уточнень і доповнень, зміни окремих його положень.

 

1) У проекті Закону надаються визначення термінів «зняття інформації з електронних інформаційних мереж (систем) без відома їх власника, володільця або утримувача», «зняття інформації з каналів зв’язку», «зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж», «контроль за телефонними розмовами», «установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу у реальному масштабі часу», як видів негласних оперативно-розшукових заходів.

Проте, у Главі 21 КПК України надано вичерпний перелік негласних (розшукових) дій та зазначено процедуру їх проведення. Також, статтею 258 КПК України визначено, що різновидами втручання в приватне спілкування є: аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Відтак, положеннями чинного КПК України не встановлені такі негласні слідчі (розшукові) дії, як «зняття інформації з електронних інформаційних мереж (систем)», «зняття інформації з каналів зв’язку», «установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу у реальному масштабі часу». Враховуючи наведене, процедура проведення вказаних оперативно-розшукових заходів потребує розширеного тлумачення у проекті Закону та внесенні відповідних змін до КПК України, або виключення із тексту, як такі, що суперечать принципам, закріпленим у статті 31, 32 Конституції України.

Крім того, у визначенні вищенаведених термінів, використовуються терміни, визначення яких відсутнє у чинному законодавстві. Зокрема, це, «електронні інформаційні мережі (системи)», «канал зв’язку», «радіоелектронний засіб у реальному масштабі часу». Тому, задля однозначного використання, потребують визначення вказані терміни у спеціальних законодавчих актах, зокрема, у Законі України «Про телекомунікації» (або до законопроектів «Про електронні комунікації» (реєстраційні № 3549, 3549-1, 3549-2)).

Також, вважаємо за недоцільне у проекті Закону, який урегульовує питання проведення оперативно-розшукових заходів, надавати визначення спеціальних термінів, як-то «інформаційна система», тощо. Тому, визначення спеціальних термінів, які надаються не з метою визначення поняття та змісту оперативно-розшукового заходу, потрібно вилучити із тексту проекту Закону.

У визначенні терміну «установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу у реальному масштабі часу» у проекті Закону використовується термін «реальний масштаб часу». Проте, що означає поняття «реальний масштаб часу» у даному законопроектів, залишилось нерозкритим. Відтак, термін є нечітким та не відповідає принципам, закріплених у Методичних рекомендаціях щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки, схвалених постановою колегії Міністерства юстиції України від 21.11.2000 № 41, де зазначено, що текст проекту викладається стисло, простою літературною мовою, по можливості короткими фразами. Мова повинна бути зрозумілою і точною, фрази - нескладної конструкції без зайвого перевантаження підрядними реченнями і займенниками. Визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який у нього вкладають літературознавці, вчені та юристи, і має бути уніфікованим по всьому тексту закону.

Відтак, визначення термінів у проекті Закону потребує суттєвого доопрацювання з урахуванням вказаних зауважень.

У преамбулі проекту Закону, де надано визначення термінів, вказано, що зняття інформації з каналів зв’язку – це один із негласних оперативно-розшукових заходів. Проте, як такий захід, не підтверджений у частині другій статті 10 проекту Закону, де наведено вичерпний перелік усіх оперативно-розшукових заходів, які можуть застосовувати суб’єкти оперативно-розшукової діяльності.

 

2) У пункті другому статті 2 проекту Закону, як одне із завдань оперативно-розшукової діяльності, визначене отримання інформації про правопорушення, які не є кримінальними, встановлення яких сприяє вирішенню завдань протидії злочинності.

У зв’язку з цим, потрібно конкретизувати що таке «завдання протидії злочинності» або якими нормативно-правовими актами такі завдання визначаються.

Крім цього, у пункті третьому статті 2 проекту Закону потрібно конкретизувати, що таке «факти та обставини, що не мають ознак кримінального правопорушення, проте, потребують перевірки» органами оперативно-розшукової діяльності.

Не чітка інформація у пунктах 2 та 3 статті 2 проекту Закону може призводити до порушення прав та свобод громадян, невизначеності та відсутності законодавчо визначених меж діяльності підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Уточнення до проекту Закону запропонованими положеннями упереджуватиме існування відносин, які викликатимуть сумнів у законності дій таких підрозділів та проведення безпідставних оперативно-розшукових заходів.

 

3) У статті 3 проекту Закону необхідно зазначити вичерпний перелік нормативно-правових актів України, які регламентують діяльність підрозділів, визначених у статті 8 проекту Закону та встановлюють правову основу оперативно-розшукової діяльності в державі.

Наразі, у проекті Закону не вказана інформація про нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Державної фіскальної служби, розвідувального органу МОУ, Служби зовнішньої розвідки України, що регламентується, зокрема, Положенням про Державну фіскальну службу України, Законом України «Про розвідувальні органи України».

 

4) У абзаці 1 частини другої статті 10 проекту Закону потрібно конкретизувати особу (підозрювана, чи стосовно якої здійснюється перевірка), відносно якої можуть застосовуватись оперативно-розшукові заходи шляхом проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння.

 

5) У проекті Закону, зокрема і у статті 10, не розкрито (чітко не згруповано) та не розмежовано, які оперативно-розшукові заходи можуть застосовуватись в залежності від підстави проведення оперативно-розшукової діяльності та від тяжкості злочину.

 

6) Частиною четвертою статті 11 проекту Закону передбачається, що при виникненні об’єктивних причин та умов, що унеможливлюють здійснення оперативно-розшукових заходів, проведення їх зупиняється.

Відтак, задля однозначності дій підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, потрібно конкретизувати, що це за об’єктивні причини та умови, що зумовлюють зупинення проведення оперативно-розшукових заходів.

 

7) Абзац 10 статті 13 проекту Закону після слів «створювати і застосовувати» доповнити виразом «на підставах і в порядку, встановлених законодавством України».

 

8) Абзацом 13 статті 13 проекту Закону передбачається, що оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених статтею 9 цього Закону підстав при безпосередньому виконанні своїх повноважень надається право створювати на конспіративній основі підприємства, установи, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів, а також відомості про громадян, що співробітничають з ними з дотриманням вимог конфіденційності.

Разом з цим, з метою захисту прав та недопущення нанесення збитків іншим суб’єктам господарювання, які можуть мати господарські відносини зі створеними конспіративними суб’єктами господарювання, використовувати фактично неіснуючі документи тощо, необхідно опрацювати окреме Положення (або Порядок), в якому будуть врегульовані зазначені питання, тобто документ, який визначатиме порядок і процедуру створення на конспіративній основі підприємств, установ, організацій, використання документів, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів, а також відомості про громадян, що співробітничають з ними з дотриманням вимог конфіденційності та в якому, в тому числі, буде розроблений механізм компенсації державою збитків, у разі їх нанесення. Відтак, зміст абзацу 13 статті 13 проекту Закону доповнити реченням:

Процедура та порядок створення і діяльності на конспіративній основі підприємства, установи, організації, використання документів, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів, визначається окремим відомчим нормативним актом.

 

9) У частині третій статті 15 проекту Закону після слів «формування та використання» добавити словом «знищення».

Крім цього, частину четверту статті 15 проекту Закону доповнити виразом, у якому буде зазначено нормативно-правовий документ, який визначатиме процедуру знищення відомостей, одержаних внаслідок оперативно-розшукової діяльності, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення дій, заборонених законодавством України.

 

10) У частині п’ятій статті 15 проекту Закону передбачається, що відомості, одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності, про підготовку терористичних актів чи їх вчинення окремими особами та групами зберігаються п’ять років.

Разом з цим, злочини, встановлені у статті 258 КК України (терористичний акт), належать до тяжких та особливо тяжких злочинів.

Відтак, є незрозумілим, чому авторами законопроекту встановлюється незначний період (п’ять років) зберігання відомостей, одержаних внаслідок оперативно-розшукової діяльності, про підготовку терористичних актів чи їх вчинення окремими особами та групами.

 

11) У частині першій статті 19 проекту Закону визначено строки ведення оперативно-розшукових справ.

Разом з цим, у абзаці 5 частини першої статті 19 проекту Закону (щодо осіб, стосовно яких є дані про їх участь або причетність до терористичної діяльності, терористичної групи чи терористичної організації, а так само до матеріального, організаційного чи іншого сприяння створенню терористичної групи чи терористичної організації) знову встановлюється строк ведення оперативно-розшукових заходів – до п’яти років, тобто значно менший, аніж строк звільнення від кримінальної відповідальності, встановлений статтею 49 КК України.

Вважаємо, що з огляду на тяжкість зазначених злочинів, потребує збільшення строк ведення оперативно-розшукових справ щодо таких злочинів.

 

12) Крім зазначеного, у частинах п’ятій та шостій статті 19 проекту Закону доцільніше слова «припинятися» та «припинення» замінити на слова «зупинятися» та «зупинення».

 

13) У абзаці 4 частини першої статті 20 проекту Закону зазначено, що провадження оперативно-розшукової справи має бути припинено у разі завершення виконання розвідувальних, контррозвідувальних заходів або вичерпання можливостей для їх здійснення.

У зв’язку з цим та з метою однакового застосування статті 20, речення доповнити виразом «в межах встановлених строків».

 

14) У абзаці 5 частини першої статті 20 проекту Закону після слів «у встановленому порядку матеріалів про» необхідно доповнити словом «ознаки», далі – по тексту.

 

15) У частині восьмій статті 23 проекту Закону в кінці речення добавити «якщо діяв в межах повноважень, встановлених законодавством».

 

16) Крім зазначеного, у проекті Закону не достатньо врегульоване питання конфіденційного співробітництва громадян з правоохоронними органами, оскільки не гарантується повна конфіденційність їх роботи, а відтак, захист прав, особистих інтересів та життя.

Наприклад, у частині другій статті 34 проекту Закону зазначено, що відомості про осіб, які впроваджені до організованих злочинних угруповань, про штатних негласних працівників органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також про осіб, які сприяють цим органам на конфіденційній основі, представляються відповідним прокурорам тільки за письмової згоди вказаних осіб, за винятком випадків притягнення до кримінальної відповідальності. Разом з тим, у статті 35 та інших положеннях проекту Закону, де вказана компетенція прокурорів, що здійснюють нагляд за дотриманням законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, не розкрито, для чого для прокурора потрібна інформація про осіб, які конфіденційно співробітничають з правоохоронними органами.

Тому, положення проекту Закону, які врегульовують питання конфіденційного співробітництва громадян з правоохоронними органами, потребують суттєвого та додаткового доопрацювання.

У зв’язку з чим, також, як принцип оперативно-розшукової діяльності, перелік яких вказано у статті 4 проекту Закону, доповнити словом «конфіденційності».

 

Надані ІнАУ у цьому листі зауваження та пропозиції просимо врахувати при розгляді проекту Закону та прийнятті висновку.

 

 

 

 

З повагою,

 

Голова Правління

Інтернет Асоціації України                                                                                О. Федієнко